<< Главная страница

ПОХОДЖЕННЯ УКРА&IUML;НСЬКОГО НАРОДУ



Категории Вiктор Петров ()Ў ./ 13 Клас (hid)Ў ../../SCHOOL/13class/

Оригинал ВСТУПНI ЗАУВАЖЕННЯ Лiтература, в якiй висвiтлювалося б питання походження украïнського народу, дуже невелика. Власне кажучи, вона обмежується двома працями: книгою, власне, брошурою вiдомого археолога, основоположника украïнськоï археологiï В. В. Хвойки Обитатели древнего Поднепровья, що вийшла р. 1910 в Києвi, в якiй автор в дуже стисло.лу викладi пiдсумував загальнi висновки своïх багаторiчних археологiчних студiй, та розвiдкою проф. Вадима Щербакiвського Формацiя украïнськоï нацiï, яка вийшла р. 1941 в Празi у виданнi Ю. Тищенка. Це в основному все, що ми мали й маємо досi в питаннi про походження украïнського народу. Проф. В. Щербакiвський у своïй працi зробив спробу сполучити данi археологiчнi, антропологiчнi й етнологiчнi. Немає сумнiву: лише об'єднавши матерiали археологiï, антропологiï, етнологiï й мовознавства, можна розв'язати складне й вiдповiдальне питання етногенези украïнського народу. Звичайно, буття народу переступає межi окремих епох. Змiнюються епохи, народ лишається незмiнним. Вiдповiдно до цього доcлiдження передiсторiï набуває особливого значення при висвiтленнi етногенетичних процесiв. Тим-то проф. Щербакiвський мав цiлковиту рацiю, коли у Вступi до своєï працi писав: Для нас, для розумiння нашого сьогоднiшнього внутрiшнього я, важна не тiльки наша недавня козацька iсторiя i не тiльки князiвський перiод, але також i всi попереднi перiоди (стор. 5). В питаннях етногенези вирiшальне слово належить не iсторикам, дослiдникам iсторичних процесiв, а пе-редiсторикам, дослiдникам, що вивчають передiсторiю, отже, насамперед археологам. Лишаючись в межах iсторичних перiодiв iсторiï Украïни, ми не розв'яжемо питання про генезу нашого народу. Ми повиннi заглибитись в попереднi перiоди, почавши з найдавнiших, дослiджуваних на пiдставi матерiалiв, здобутих археологiєю в першу чергу. Археологiчна наука на Украïнi за останнi часи зробила великi успiхи в своєму розвитковi. Розкопки, якi переводилися в 30-х роках, i працi щодо кодифiкацiï археологiчних матерiалiв, накопичених по музеях Украïни, якi були розпочатi в останнi роки перед вiйною19411945, дозволили внести значну яснiсть в питання, якi досi лишалися або цiлком нез'ясованнми, або викладалися довiльно, не спертi на будь-якi конкретнi матерiали. Досi йшло накопичення матерiалiв, процес важкий, тривалий i невдячний, тепер ми можемо наважитись перейти до деяких, хоча б i попереднiх, пiдсумкових узагальнень. Три проблеми взаємопов'язане мiж собою: розподiл iсторiï i передiсторiï Украïни за епохами, хронологiчне визначення цих епох i аналiза етногенетичних процесiв, що вiдбувалися на Украïнi, в межах окремих епох та в iсторичнiй послiдовностi процесу змiни цих епох. Можна бути прихильником концепцiï автохонности украïнського народу, можна, навпаки, обстоювати той або ж iнший варiант мiграцiонiстськоï теорiï, твердячи, що нашi предки не були споконвiчними засельниками нашоï територiï, а прийшли в Надднiпров'я з iншоï територiï, але i в першому випадковi, i в другому кожен з дослiдникiв, яких би поглядiв вiн не тримався, повинен з усiєю тверезою сумлiннiстю проробити всi данi, якi стосуються висвiтлення питання про етнiчнi змiни, що мали мiсце на Украïнi, починаючи якщо не з палеолiту, то в кожнiм разi неолiту або енеолiту. Ми не збираємося тут говорити про палеолiт, про давньокам'яний вiк, про часи, вiдокремленi вiд нас 1025 тисячами рокiв. В свою чергу, недослiдже-нiсть в даний момент проблеми неолiту, початкових етапiв новокам'яного вiку, примушує нас обминути також i цей перiод. Ми волiємо почати з часiв найкраще знаних i найдокладнiше тепер вивчених, з енеолiту, з кiнцевих етапiв неолiтичноï доби на Украïнi, з культури, знаноï в археологiï Украïни, як епоха т. зв. трипiлля, або ж, за iншим ïï означенням, з культури мальованоï керамiки. Ще зовсiм нещодавно археологи сперечалися щодо наявности неолiту, зокрема раннього неолiту на Украïнi. Супроти тих з археологiв, якi заперечували iснування раннього неолiту на Украïнi, або ж, точнiше кажучи, заперечували заселенiсть територiï Украïни в цей перiод, посилаючись на те, що, мовляв, в цей перiод ландшафт Украïни зберiгав свiй пiсляльодовиковий характер i надто велика вологiсть не дозволяла заселити людям басейн Днiпра, ми не подiляємо жодного з цих поглядiв, анi про воло-гiс'iь ландшафтно-клiматичних умов, анi про незаселенiсть Украïни в цей перiод. Але археологiя дає нам поки що надто мало, щоб казати щось певне i про неолiт нижнього Надднiпров'я, i про неолiт Волинi. I хоч де повинно буде позначитись на наших кiнцевих, результативних висновках щодо процесiв, якi мали мiсце на зламi вiд трипiлля до пiслятрипiльського перiоду, ми примушенi тим часом залишити виклад цього етапу в сторонi. Почнiмо з трипiлля. ЕПОХА ТРИПIЛЛЯ Територiя поширення трипiлля на Украïнi. Густота заселення В III тисячолiттi перед Рiздвом на територiï Правобережноï Украïни, на теренових просторах вiд Днiпра до Дунаю була поширена пишна й квiтуча культура, яка вперше була вiдкрита наприкiнцi 19 ст. археологом В. Хвойкою на середньому Днiпрi в районi м. Трипiлля i вiдтодi ввiйшла в науковий обiг пiд назвою трипiльськоï. Це є високорозвинена культура ефектних барв, складного орнаменту, орнаментальних прикрас, з пишною декоративнiстю мальованих хат, розписаних печей, фарбами розмальованого посуду. Вiдповiдно до цього, трипiльську культуру звуть також культурою мальованоï керамiки. Як сказано, трипiльська культура була поширена на правобережнiй Украïнi, вiд Днiпра до Дунаю, ïï виявлено також i на лiвобережнiй Украïнi, але поки що тiльки в окремих пунктах. Слiд гадати, що наступнi розкопки уточнять це питання про поширенiсть трипiлля на лiвобережнiй Украïнi. Що ж до правобережноï Украïни, то на етапi трипiльськоï культури, отже, в III тисячолiттi перед Рiздвом, це була густо й суцiльно заселена краïна. Було б передчасно намагатися визначити кiлькiсть населення Украïни в той перiод в цифрах, якi претендували б на ту або Iншу, бiльшу або меншу тот нiсть, але можна певно сказати, що населення Украïни в III тисячолiттi було дуже численне. В районi Трищлля, на середньому Днiпрi, мiсцевостi найкраще обслiдуванiй археологами, виявлено, що поселення одне вiд одного розташовувалися на Вiдстанi коло пiвкiлометра. Якщо нанести виявленi пункти трипiльських поселень на карту i зiставити цю археологiчну карту з картою сучасноï заселености цього району, то з'ясується той своєрiдний i зовсiм, на перший погляд, несподiваний факт, що поселень в III тисячолiттi було бiльше, нiж нинi. Вони були розташованi ближче одне вiд одного, нiж за наших часiв. Вони були меншi, нiж нашi теперiшнi, але траплялися далеко частiше. ЕПОХА ТРИПIЛЛЯ Топографiя. Клiматичнi умови на Украïнi в III тисячолiттi Деякий час в археологiчнiй науцi панувала думка, що поселення трипiльцiв розташовувалися виключно на високих плато. Це пов'язувалося з гiпотезою про вологий клiмат Украïни, з твердженням про високий рiвень води в Днiпрi й його допливах, з припущенням, що дрiбнi струмки наших часiв за часiв трипiлля були великими рiками. Нашi дослiди ствердили хибнiсть цього припущення. Трипiльцi селились як на вiдкритих мiсцях високих плато, так i внизу, в долинах мiж плато, в ярах, на берегах невеликих рiчок, що текли в Днiпро. Iншими словами, топографiя трипiльських селищ не вiдрiзнялася вiд топографiï сучасних поселень украïнського селянства з тiєю хiба вiдмiною, що коли нинi хата селянина вiдокремлена вiд рiчки левадою, за часiв трипiлля житло будовано безпосередньо на березi струмка. Тотожнiсть керамiки в трипiльських селищах на плато i в долинi бiля рiчок довела, що ми маємо справу з синхронними поселеннями, з поселеннями одного й того самого часу. Оскiльки трипiльцi таким чином мали можливiсть селитися в глибинi ярiв, безпосередньо по берегах струмкiв, цей спостережений нами факт став вирiшальним доказом для того, щоб вiдмовитися од теорiï, яку обстоював I. Пiдоплiчко в однiй iз своïх друкованих праць про вологий клiмат Украïни за часiв трипiлля. Клiмат Украïни за часiв трипiлля в III тисячолiттi перед Рiздвом не вiдрiзнявся од сучасного. Важко сказати, чи не був вiн дещо теплiший, але в кожнiм разi вiн не був вологiший. Наявнiсть iнодi двох печей в невеликiй кiмнатi, на якi подiлялося тодiшнє трипiльське житло, здавалося, вказує, що клiмат того часу вимагав добре палити хату. Отже, навряд щоб клiмат мiг бути бiльш теплим, нiж тепер. Ми не маємо даних, щоб казати про бiльшу або меншу лiсистiсть Украïни за часiв трипiлля. Щодо чорноземлi, то кидається в вiчi та обставина, що територiя розташування трипiльських селищ в основному збiгається з територiєю чорноземлi на Украïнi. Тут природньо повстає питання: чи трипiльцi селилися саме на тих мiсцях, де вони вже знайшли чорнозем-лю, чи, може, майже двохтисячолiтнє культивування грунтiв, обробка грунтiв трипiльцями призвела до витворення цього високоякiсного шару гумусу. Питання, що тим часом чекає на вiдповiдь. Форма селищ. Одне з поселень трипiльських часiв (на урочищi Коломищина, коло села Халеп'я, в районi м. Трипiлля) розкопано повнiстю. Як показали розкопки, властивою особливiстю селища трипiльських часiв було те, що житла в цьому селищi були розташованi по колу. Отже, середина селища становила вiльну, незабудовану площу. Це був майдан, який, слiд припускати, правив за загiн для рогатоï худоби. Жодних повiток при житлах не виявлено. Доводиться гадати, що стадо заганялось на цей майдан i тут в колi, замкненому житлами, худоба знаходила собi безпеку й охорону вiд нападень диких тварин. Етнографiчнi данi вказують, що такий спосiб побудови селищ, з житлами, розташованими по колу i майданом-загоном для худоби в серединi, є характерний для скотарських народiв. Вiн трапляється ще й нинi в пiвденноафриканських народiв, де селище є разом з тим i загоном для худоби (селище-загiн; село-крааль). Житла. Технiка будiвництва. В згаданому селищi, яке розкопано на Коломищинi, було бiля 30 жител. Житла були великi; вони були i це знов же слiд пiдкреслити бiльшi щодо своïх розмiрiв за розмiри хати сучасного украïнського селянина. Вони мали до 45 м в ширину i до 1520 м в довжину. Трипiльцi мешкали в великих i просторих хатах. Сучасна, новiтня селянська хатаце, схематизуючи, пiч з добудованим до печi простором, що охоплює пiл (мiсце для спання), який прилягає до печi, та стiл, поставлений на площi, яка витворюється, вiдповiдаючи, з одного боку, довжинi мiсця, вiдданого для полу, а з другого мiсця перед пiччю, де порається й порядкує господиня. Ця хата однопокоєва або двопокоєва, розподiлена сiньми. Що ж до хати трипiльських часiв, то вона на Коломищинi багатопокоє-ва. Вона має чотири покоï (кiмнати-камери), вiдокремленi один вiд одного дерев'яними перегородками; в кожному покоï була пiч або груба з колопiчними пiдвищеннями (лежанками) як мiсцями для спання. Iнодi в покоï бувало двi печi. Трипiльську хату будовано з брусiв, поставлених сторч i обмазаних ззовнi i зсередини грубим шаром глини. На пiвднi, на Уманщинi (в Володимирiвнi), де бракувало дерева, хату будовано, як i нинi, в т. зв. саманний спосiб, отже з валькiв глини з найменшою кiлькiстю витраченого на побудову хати дерева. Модельки трипiльських хат, знайденi пiд час розкопок, вказують, що хати розмальовувалися як ззовнi, так i зсередини. Цей звичай, як вiдомо, зберiгся й до наших часiв. Але слiд визнати, що 5 тисяч рокiв тому, в III тисячолiттi перед Рiздвом, трипiльцi малювали своï хати естетично досконалiше й далеко барвистiше. Ефектний рiзнокольоровий розпис золотавого вiдтiнку з жовто-брунатних, червонуватих, рожево-чорних смуг справляє враження буйноï й нестримноï фантазiï, трiюмфи барв, що з них милувалася жiнка, розмальовуючи хату, як це засвiдчує моделька, знайдена в Володимирiвцi (на Уманщинi). Узори розписiв хат, зiбранi на Уманщинi за наших часiв, вказують на високу досконалiсть смаку, але немає сумнiву, що розквiту ця дiлянка народнього мистецтва досягла вже за трипiльських часiв. Тепер мистецтво стало приватнiшим, iнтимнiшим. За трипiлля воно було далеко всеосяжнiшим, бiльше декоративним, розрахованим на бiльшi площi й дальшi вiдстанi. Воно було тодi бiльш театральним, бiльша сценiчним, не осiбно-родинним, а, так би мовити, загальнообов'язковим, всенародним. Родинний лад. Зiставляючи структуру i розмiри трипiльського житла й сучасноï селянськоï хати, неважко зауважити, що характер родини й родинного ладу за часiв трипiлля й за наших часiв був вiдмiнний. Сучасна хата розрахована на окрему невелику родину; батько, мати, дiти; хата, звичайно, не подiляється; як зазначено, вона у нас однопокоєва. Багатипокоєвiсть трипiльського житла, його подiл на кïлька покоïв, бiльший його розмiр за новiтню селянську хату, усе це вказує, що трипiльська хата була призначена для бiльшоï родини, нiж вузька родина наших часiв. Немає сумнiву, в трипiльському житлi жили родичi, кревняки, але для кожноï малоï родини видiлялась окрема камера, окремий покiй. Трипiльцi жили в бiльших житлах, але на окрему родину припадала житлова площа менша, нiж нею користується родина сучасного селянина. Кожна окрема вузька родина становить за наших часiв iзольовану, самодостатню родинну й господарчу одиницю; цього не було за трипiльських часiв. За часiв трипiлля вузька родина вже видiлялась зi складу роду; вона мешкає осiбно, готує ïжу i ïсть теж осiбно; але разом з тим вона спiвмешкає й спiвгосподарює. Процес господарчо-родинного вiддиференцiювання окремоï вузькоï родини за трипiльських часiв почався, але вiн ще не є завершений. Родинний лад трипiльцiв з цього погляду становить переходовий ступiнь мiж материнсько-родовим устроєм та батькiвсько-родовим . Господарчий лад. Хлiборобство й скотарство. Украïна трипiльських часiв суцiльно хлiборобська краïна. В домiшцi до глиняних валькiв ми знаходимо стало полову, цiлi зерна, зернову луску. Хлiборобство не було додатковою галуззю в системi господарства того часу, воно становило основу трипiльського господарства, було його провiдною дiлянкою. З хлiборобством було сполучене скотарство. Скотарство було великохудобним. Вiл i корова визначали склад стада. Кiстки коня не виявленi за часiв трипiлля. Вiл, а не кiнь є типовим для часiв трипiлля. Вiдсутнiсть повiток при окремих житлах для худоби, спосiб побудови селища в суцiльно пов'язаному взаємосполученому колi жител, те що цiле селище було одночасно загоном, здається, вказує, що худоба була тим часом спiльною власнiстю цiлоï громади й стадо було громадським стадом. Продукти подiлялися мiж окремими родинами, але стадо було спiльногромадським; не виключено, розумiється, що в межах спiльного стада окремi родиннi групи, пов'язанi ближчим кровним зв'язком, спiвжиттям i спiвпрацею в окремому житлi, могли мати в громадському стадi ïм приналежне поголiв'я, продуктами якого вони осiбно користувалися, але, сумнiву немає, громада на даному етапi ще панувала над окремiш-нiстю родинних груп. Село. Мiсто. Села були вiдкритi, ïх будовано на вiдкритих мiсцях, без того, щоб топографiчне ïх пристосовувано до рельєфу мiсцевости, який давав би природнi умови для захисту. Життя було осiло-хлiбо-робське й мирне. Трипiльцi при виборi мiсця для своïх селищ не потребували iзолюватись вiд околишнього простору, оселюватись на вiдрубних горбах, вiдокремлюватись ровами й валами. Вони потребували захистити своï стада од нападiв звiрiв, чим i був зумовлений спосiб побудови селищ, але про щось бiльше вони не дбали. Вони могли мешкати по березi рiки зовсiм невеликими оселями, очевидячки, без того, щоб це становило для них якусь небезпеку. Якщо припустити, що в кожному житлi селища, розкопаного на Коломищинi пiд Трипiллям, мешкало 1015 осiб, то в 30-х житлах сього селища повинно жити 300500 людей. Такi, очевидячки, були середнi розмiри селищ трипiльських часiв. Були, однак, меншi, але були й бiльшi. В Володимирiвнi на р. Синюсi, що впадає в Бог, виявлено бiльше нiж тисячу жител. Якщо на тi часи, то можна цiлком певно твердити, що на даному етапi село вже починало переростати в мiсто . Зважаючи на географiчну територiю, де розташовано Володимирiвну, на розвинений культ, на далеко бiльшу пишнiсть посуду й його орнаменту, на меншу скупченiсть людей в окремих житлах (житла в Володимирiвнi не 4-камернi, а двохкамернi), можна гадати, що тут, на пiвднi, був центр трипiлля. Киïвщина була лише периферiєю. Що в'яже трипiлля з сучаснiстю? Ми й трипiлля. Хлiборобство, скотарство, топографiя селищ, спосiб будови жител, розпис хат i печей, виразнi й визначнi господарчi й народномистецькi спiльноспадковi традицiï... Украïна часiв трипiлля була суцiльно хлiборобською й суцiльно заселеною краïною з великими стадами великоï рогатоï худоби, з численним i густим населенням, з високорозвиненим орнаментально-декоративним мистецтвом. Це була вже на даному етапi краïна одночасно сiльська й мiська, з широкими куль-турними зв'язками з Наддунав'ям, Закавказзям (Анау), Середземномор'ям (передмiкенська культура Греччини), Малоазiйськими краïнами, Месопотамiєю i, можливо, навiть гиптом . Украïна не становила в цей архаïчний перiод якоïсь замкненоï в собi, iзольованоï од цiлого культурного свiту краïни. Навпаки, вона входила в загальне коло тодiшнього культурного свiту, що в ньому панiвне мiсце належало краïнам Месопотамiï й гиптовi, краïна, що виразно тяжiла на пiвдень i пiвденний схiд, вiдповiдно до тодiшнiх центрiв свiтовоï культури. Цi центри тодi, як сказано, були на пiвднi й пiвденному сходi. Тут початковi, вихiднi первнi культури Украïни за 5 тисяч рокiв до нашого часу. I проф. Щербакiвський мав рацiю, пiдкреслюючи в своïй згаданiй вище книзi зв'язки украïнського трипiлля з Месопотамiєю. Месопотамiя так само не знала коня, а вола, як i три-пiлля. Культура на волах, стодола, ярмо, так визначає проф. В. Щербакiвський провiднi риси, що в'яжуть етнографiчну культуру украïнського народу з традицiями трипiлля. Це, безперечно, так, але слiд вiдзначити й вiдмiни: хлiборобство з безтяглового стало орним; худоба змiнила тип: вiл трипiльських часiв, бос прiмiгенiус, вимер; житло з багатокамерного стало однопокоєвим, родина з великоï стала вузькою. Збереглась, затримана вiд часiв трипiлля, народномистецька традицiя розпису хат, але спосiб розпису змiнив свiй характер. Отже, повинна бути яснiсть: п'ятитисячолiтнiй зв'язок з трипiллям не був i не е зв'язком китайського типу, незмiннiстю сталого перебування; вiн здiйснювався в змiнах i через змiни, через катастрофи й кризи. Цей зв'язок пiдпорядковано законам змiни епох. Iсторiя Украïни перейшла через кiлька епох. Тим-то поняття епохи як структурноï цiлости є однiєю з вирiшальних, напрямних засад в наших сучасних iсторiософiчних концепцiях i студiях. Етнiчно-антропологiчний тип трипiльськоï людности. Усе вище сказане i взяте в культурно-iсторичному аспектi дозволяє нам, нарештi, перейти до основного питання нашоï теми, до питання про антропологiчний тип трипiльськоï людности, про етнiчну приналежнiсть населення Украïни за трипiльських часiв. I, вiдповiдно до того, накреслити постановку проблеми про можливiсть спадкових етно-генетичяих зв'язкiв мiж населенням Украïни за трипiльських часiв i сучасним ïï населенням. Iнакше кажучи, ми шукатимемо вiдповiдi на питання: чи були трипiльцi генетично нашими предками?.. Проф. В. Щербакiвський зробив спробу знайти й подати пряме розв'язання цiєï проблеми. В своïй книзi вiн висунув твердження, що найдавнiше населення Украïни за неолiту, саме трипiльська люднiсть, нтропологiчно репрезентувала передньоазiйський етнiчний тип. <Це, зазначав проф. В. Щербакïвський, могли бути тiльки круглоголовцi передньо-азiйського типу (яфетити), якi принесли цiлу цю хлiборобську культуру з Передньоï Азiï (стор. 39). Передньоазiйська круглоголова раса залишила найбiльше останкiв своєï культури на територiï Украïни в сточищу Дунаю й на пiвнiч од Чорного моря... На Украïнi рештки ïï культури можна бачити вiд Карпат аж до Кавказу; а особливо багато на Буковинi, в Галицькiм Подiллю й далi на схiд аж до Днiпра (там-таки, стор. 25). В темнiй невиразностi минулого цим твердженням накреслювалося дещо певне, але вся справа полягала в тому, що твердження це висунене було як висновок гiпотетичний з iсторично-культурноï картини неолiтичноï доби, як вона малювалася передiсториковi за сукупнiстю всiх наявних даних. До висуненоï ним антропологiчно-етнiчноï тези проф. В. Щербакiвський дiйшов бiчними шляхами, як iсторик культури, для якого украïнський народ є хлiборобський народ, що в своïх господарчих формах зберiгає прадавню традицiю хлiборобськоï культури бика (вола), як вона склалася свого часу в культурних центрах Месопотамiï. З цього боку на сьогоднi ми знаходимося дещо в кращому становищi щодо джерел. Щоправда, взагалi, на значний антропологiчний матерiял не доводиться сподiватися. Рiч у тому, що, як про це згадує й проф. В. Щербакiвський, тiлопальний похорон нищив скелет, а через це не лишав нам матерiялу, на пiдставi якого можна було б антропологiчне встановити соматичний вигляд раси, належноï до цiєï культури (трипiльськоï, стор. 39). Але тут в пригодi нам можуть стати трипiльськi статуетки. Довгий час трималася думка в дослiдникiв про кулотовий, абстрактно-умовний, так би мовити, метафiзичний характер цих статуеток. Однак розкопки в Сушкiвцi, Володимирiвнi i т. д. дали нам статуетки, реалiстичний характер яких не мож бути заперечений. Портретна правдивiсть, антропологiчна реалiстичнiсть статуеток якнайвиразнiше кидається в вiчi. До того ж починає призбируватись i антропологiчний ма-терiял. На одному з жител на Коломищинi, розкопуваному Мих. Макаревичем, трапилася знахiдка чоловоï частини черепа, скошена форма якого цiлком вiдповiдала антропологiчному типу, вiдтвореному в статуетках. Проф. В. Мiллер, який розкопав кiстяковi поховання в неолiтичному могильниковi бiля Iгренi на р. Самарi (поблизу Днiпропетровського), в свою чергу, ствердив подiбнiсть виявленого ним антропологiчного матерiялу й статуеток. Опублiкована в однiй з статей проф. Грозного, фахiвця в питаннi про хеттiв (хетiтiв), свiтлина кам'яноï плити з зображенням хетiтiв не лишає й найменшого сумнiву про близькiсть етнiчного типу хiтiтiв й трипiльцiв, як ми знаємо цей останнiй за даними статуеток i черепiв . Отже, проф. В. Щерба-кiвський мав цiлковиту рацiю, вказуючи на спорiдненiсть мiж трипiльцями й хетiтами. Для хетiтiв властиве також скошене чоло, вигнутий вiрлячий нiс, продовгасте витягнене обличчя, як i для трипiльцiв. Отже, на сьогоднi питання про етнiчну приналежнiсть трипiльцiв, про антропологiчне визначення ïх соматичного типу може вважатись в основному розв'язаним: трипiльцi належать до т. зв. передньо-азiйського антропологiчного типу. Вони є представники арменоïдного (баскоïдного) типу, як звичайно характеризується в антропологiчнiй науцi в цiлому неолiтичне населення вропи й Середземномор'я. Ми пiдiйшли таким чином до основного питання; в якому генетичному зв'язку стоïть етнiчно украïнська люднiсть до трипiльськоï, яка заселювала лiсостеп правобережноï Украïни 5 тисяч рокiв тому? Проф. Щербакiвський вiдповiдає на це питання позитивно. Англiйський вчений Геддон справедливо каже, що антропологiчна мапа вропи з часiв неолiтичноï доби дуже мало змiнилася. I ми вправi вважати i твердити, що ми є та були автохтонами на своïй землi не вiд VI вiку по Рiздвi Христовiм, тiльки ж вiд неолiту, тобто не менше 5000 лiт (стор. 6). Вiдомий археолог В. В. Хвойка в своïй книзi Древнейшие обитатели среднего Приднепровья1910 так само вiв пряму лiнiю од трипiльцiв до нинiшнiх украïнцiв. З його твердженнями не можна не рахуватися. З усiх археологiв, якi копали досi на Украïнi, вiн володiв найбiльшим археологiчним досвiдом. Однак тут треба виразно вiдокремити лiнiю культурно-iсторичних традицiй i етнiчних зв'язкiв. Немає сумнiвiв, уже в трипiльський перiод Украïна набуває певноï суми характеристичних ознак, що лишаються властивою приналежнiстю за наших часiв етнографiчноï культури украïнського народу як народу хлiборобського. Вiд трипiльських часiв i до наших часiв протягом 5 тисяч рокiв iснує на Украïнi хлiборобство, й хлiбороб плекає в своєму господарствi волiв i мережить ярмо. В тих самих клiматичних i ландшафтних умовах, на берегах тих самих рiчок i на просторах тих самих плато, на маснiй чорноземлi, шляхом мiж золотавими ланами пшеницi простують воли. Сивий дим здiймається вгору з хат, обмазаних глиною й розписаних смугами кольорових барв. Як i за часiв трипiлля, так i досi жiнка пiдмазує глиною долiвку, розписує фарбами хату й пiч. I при входi в хату висить зображення вiчного дерева, в теперiшнiй деформацiï: квiтка в вазонi, мотив вишиванок, що сходить в своєму прототип? до трипiлля, коли його позначали малюнком на прясельцях. Уже за неолiту сформувалася на Украïнi сума певних елементiв матерiяльноï культури, що входить i досi як складова частина до змiсту етнографiчноï культури украïнського народу, але все ж таки за своïм антропологiчним типом украïнцi не є трипiльцi, i тут не може бути поставлений знак рiвности. Як в мовному вiдношеннi украïнський народ говорить однiєю з iндоєвропейських мов, а не однiєю з передiндоєвропейських, яфетидичною абощо, так i антропологiчне украïнський народ не може бути ототожнений з народами, що справдi є прямими нащадками неолiтичноï людности вропи, як, примiром, баски в Пиренеях в Еспанiï. За своïм антропологiчним типом, як прямi нащадки неолiтичноï людности вропи, баски далеко ближчi до трипiльцiв, нiж украïнцi. Це виразно кидається в вiчi при порiвняннi сучасних фото баскiв з трипiльськими статуетками. Для украïнського антропологiчного типу не є властивi нi рiзко скошене чоло, нi вiрляче вигнутий нiс. Прямий, а не вигнутий. Обличчя продовгасте, а не витягнене. Цим всiм сказаним ми хочемо ствердити, що ми не повиннi ототожнювати народи, якi є нинi, за наших часiв, прямими нащадками неолiтичного населення вропи, i народи, якi прямими нащадками людности неолiтичноï вропи не е. Мiж неолiтичною вропою, мiж ïï народами й культурами й нами, украïнським народом, лежить кiлька епох, що заступили одна одну. Етнографiчна культура украïнського народу не лишилася тотожною собi вiд часiв неолiту. Iсторичний процес ж завжди є процесом простого, нiчим не опосередненого перебування, як. вiн не завжди також е процесом прямого росту. Проста лiнiя є зручна лiнiя для дiяграм, але й в дiяграмах П часто доводиться заступати кривими й перерваними. Iсторичний процес не завжди є процесом простих i прямих лiнiй, як не завжди закон ототожненого, вiдновлюваного в своïй незмiнностi повторення, прямоï тотожности керує iсторiєю. Iсторичний процес здiйснюється не лише в еволюцiйному процесi поступового розвитку або незмiнно завжди тотожнього собi процесу бiологiчного вiдновлення поколiнь, але i в протилежних ïм процесах часткового або цiлковитого винищення поколiнь, народiв i культур. Ученi попереднього часу говорили або про поступ, або про сталiсть. Ми волiємо говорити не лише про зрiст i перебування, але й про регрес i несталiсть, про занепад i катастрофи. Кризи й винищення становлять не менш важливий чинник iсторiï, нiж зрiст, сталiсть, перебування, поступ. Смерть, загибель, втрати також рухають iсторiєю, як i народження. I ми пiдраховуємо не лише здобутки, але й втрати. Дехто з учених виявляв тенденцiю пояснювати весь iсторичний процес i всi iсторичнi явища як продукт i вислiд кiлькiсного зростання людности. Тим часом загибель людности грала не менше важливу ролю в iсторiï краïн. Отже, коли ми кажемо, що ми є автохтонами на нашiй землi, що ми живемо на нiй не вiд VI ст. по Рiздвi, а ще вiд неолiту, вiд III тисячолiття перед Рiздвом, ми повиннi, кажучи це, зважити, що мiж нами й люднiстю неолiтичноï Украïни лежить кiлька перейдених нашими предками епох, кiлька етапiв етнiчних деформацiй, ступнiв розвитку, оформлюваного в проявах рiзних, часто протилежних тенденцiй розвитку i одночасно пережитих криз. Ми повиннi зважити, що наша автохтоннiсть на нашiй землi не була плодом i наслiдком лише самоï Оологiчноï змiни й бiологiчного вiдтворення поколiнь, що в русi часу, протягом тисячолiть, послiдовно заступали одне одне процес незмiнний i однозначний, тодi справдi ми були б антропологiчне тотожнi трипiльцям, а вислiдом суворих випробувань iсторiï. В грозах i бурях знищень, в бурхливих змiнах i зламах творився украïнський народ, що став таким, яким ми його знаємо нинi. ЕПОХА ПIСЛЯТРИПIЛЬСЬКА, ПЕРЕДСКИТСЬКА (II тисячолiття перед Рiздвом) Iсторiю ми вивчаємо як змiну вiдмiнних, структурно самодостатнiх епох, що заступали одна одну, часто протистоючи одна однiй. Епоха трипiлля завершується десь на зламi III i II тисячолiть до Рiздва. П заступає iнша епоха, яка досi ще не прибрала собi в археологiï сталоï назви i яку з однаковим успiхом можна було б означити як пiслятрипiльську, або ж передскитську. I вiдповiдно до того, як трипiлля репрезентує кiнець неолiту (енеолiт), а скитице вже раннє залiзо (гальштат), то цей перiод за даною номенклатурою ми повиннi були б означити як епоху бронзи, якщо б це могло внести яснiсть в освiтлення даного перiоду . На межi IIIII тисячолiття (тут можуть бути запропонованi рiзнi варiянги; хронологiя для даного перiоду не може претендувати на те, щоб бути довершено точною) трипiльська люднiсть була винищена. Трипiльська культура зникає на теренах Украïни . Археологiчнi розкопки стверджують, що знищення було раптовим i суцiльним. В деяких житлах (примiром, розкопаного селища на Коломищинi поблизу Трипiлля) залишилася глина з слiдами жiночих пальцiв на нiй, заготована в хатi, щоб лiпити посуд. Катастрофа прийшла несподiвано, знищення було остаточне. Воно охопило всю територiю розповсюдження трипiлля, на пiвночi, як i на пiвднi. В Коломищинi коло Трипiлля i в Володимирiвнi, Сушкiвцi на Уманщинi i т. д. Усе було зруйноване, спалене, сплюндроване. Трипiльська культура зникає на територiï Украïни; ïï заступає iнша культура, нова, значно вiдмiнна вiд неï i в багатьох вiдношеннях ïй протилежна. Ця нова культура, що заступила трипiльську, археологiчно вивчена далеко менше як попередня, але все ж таки на сьогоднi ми маємо про неï вже бiльше або менше виразне уявлення. Мова йде про так звану культуру шнуровоï керамiки . Якщо для трипiлля був характерний мальований посуд i вiдповiдно до цього трипiльську культуру ми визначаємо як культуру мальованоï керамiки, то для даноï культури властивий є посуд, на якому орнамент роблено з допомогою вiдтискiв шнурка, скрученого мотузка, звiдкiля й повстала згадана узагальнена назва для цiєï культури як культури шнуровоï керамiки. Посуд, властивий цiй керамiцi, далеко грубiшiй i грубiший, далеко простiший i примiтивнiший, нiж той тонкостiнний, з добiрноï, добре одмученоï глини зроблений, елегантно витончений, мистецько й технiчно досконалий посуд трипiльських часiв. Посуд з шнуровим (мотузковим) орнаментом справляє враження посуду глибоко провiнцiйного, посуду глухих i замкнених закуткiв, що iснував десь в iзольованих мiсцевостях, в одривi од тодiшнього культурного свiту. Вiн iснував десь, досi не пiддаючись впливам трипiлля, незалежно вiд нього й поза ним. Певне, далi на захiд або пiвнiч... Вiн, цей посуд, означає зниження технiчного й, одночасно, мистецького рiвня, крок назад, а не вперед в розвитку керамiчного виробництва, етап не поступу, а регресу. Пiсля катастрофи, пережитоï трипiльським свiтом, рух i розвиток починається знову. Починається з етапiв, що здавалися остаточно перейденими за попередньоï епохи. Ця технiчна й мистецька примiтивнiсть, деградацiя посуду шнуровоï керамiки, в порiвняннi з трипiльською, вводили в облуду тих археологiв, якi в змiнi типу культур шукали лише ознак поступу. Вони датували культури в залежностi до ïх рiвня розвитку; ïм здавалося, що якщо примiтивнiше, то початковiше, й якщо розвиненiше, то хронологiчно пiзнiше. Тим часом менш розвинена керамiка шнурового типу належить пiзнiшiй добi в порiвняннi з трипiллям; вона належить епосi, яка прийшла пiсля трипiлля й заступила останнє. Топографiя селищ доби шнуровоï керамiки. Розкопки трипiльськоï культури досi не дали вказiвок на подвiйнiсть культурних нашарувань. Культурний шар в мiсцях знахiдок трипiлля завжди одноверство-вий. Перекладаючи це з мови технiчно-археологiчноï на звичну нам мову iсторiï, мусимо ствердити, що переможцi не оселилися на мiсцях осель переможених. Вони не оселилися на площi знищених ними трипiльських селищ. Вони оселилися деiнде, в iнших мiсцях, в мiсцевостях з iншими ­рунтовими умовами i з iншим топографiчним профiлем. Ми знаємо, трипiльцi шукали чорноземлi. Носiïв шнуровоï керамiки чорноземля не цiкавила. Вони не осiли на теренах тих районiв, де жили протягом тисячолiття перед цим трипiльцi, привабленi сюди глибоким шаром добiрноï масноï чорноземлi. Це з огляду на умови грунту; що ж до мiсцерозташувания, то i пiд цим оглядок топографiя селищ шнуровикiв, в порiвняннi з трипiльськими часами, є iстотно вiдмiнною. Трипiльцi жили на вiдкритих мiсцях; певно нiщо не загрожувало ïх мирному осiлому побутовi хлiборобiв. Нашi розкопки в Городську бiля Коростишева (розкопки П. П. Курiнного), в Райках на Гнилоп'ятi бiля Бердичева (розкопки В. Хвойки й П. Курiнного), в Києвi на Кирилiвських висотах засвiдчили, що шнуровики змiнили тип поселень. В протилежнiсть тряпiльцям вони почали селитися на берегових горбах, вiдрубних кручах. В порiвняннi з трипiльськими поселення шнуровикiв це поселення городищанського типу, завжди високо пiднесенi над рiкою. Це вже не вiдкритi села на широких просторах плато або в низинах i ярах уздовж невеликих струмкiв, а поселення типу змiцненого городища на рiцi, що певно править за спосiб зв'язку й сполучення. Тут, для означення типу поселень шнуровикiв, годилося б вжити як термiн нiмецьке слово бург. Цей вираз прозоро зберiгає зв'язок значень: як гора город, так i бург це берг, спорiднене з слов. брег i украïнським берег. Доводиться зробити висновок, що умови життя в цей пiслятрипiльський перiод рiзко змiнилися. Зникла безпека, яка досi дозволяла селитися на вiдкритих мiсцях i не боронитися. Погроза небезпеки звисла над люднiстю. Ця небезпека зробилася сталою. Носiï шнуровоï керамiки мусили весь час стерегтися. Вони жили в станi постiйноï тривоги. Не може бути сумнiву, та обставина, що кiлькiсть точок з культурою шнуровоï керамiки виявлено досi в далеко меншому числi, нiж поселення трипiльцiв, виразно свiдчить про зменшення народонаселення на Украïнi в цей пiслятрипiльський перiод. В свою чергу, зменшення народонаселення повинно було призвести до зменшення мiцi опору. Люднiсть примушена була шукати додаткових чинникiв для своєï оборони, знайшовши ïх в тих природних умовах, що ïх давали топографiчнi особливостi мiсцевостi. Прагнення використати природнi умови захисту, в свою чергу, позначилося на вiдзначенiй уже нами змiнi типу поселень. З цього погляду дуже характерно, що й Городське, й Райки дають двохшарове наверствування археологiчних культур: нижнiй шар це культура шнуровоï керамiки; горiшнiйкультура князiвських часiв. Iншими словами, поселення шнуровоï керамiки з II тисячолiття перед Рiздвом знаходиться на тих самих мiсцях, високих берегових горбах-кручах (мисах), де в ХXIII [ст.] знаходилися князiвськi городища. В цi двi епохи, вiдокремленi одна вiд одноï майже трьома тисячолiттями, люднiсть селилася на одних i тих самих мiсцях. Виразне свiдчення, що в умовах часу було щось спiльне. Вiйна й небезпека стають однаково ознакою часу. Люди живуть, остерiгаючись несподiваного нападу. Шнуровики, тi, що заступили трипiлля, знищивши трипiльський, побутовий, столiттями налагоджуваний лад, примушенi були жити пiд постiйною погрозою власного знищення. Суспiльно-господарчий лад на Украïнi в пiслятрипiльський (передскитський) перiод. Хто то були тi, що заступили трипiлля? Ким були вони з огляду суспiльно-господарчого? Про якi змiни в суспiльно-господарчому вiдношеннi свiдчать згаданi вище явища: деградацiя керамiчного виробництва, провiнцiяльний тип шнуровоï керамiки, менша кiлькiсть поселень в цей перiод супроти ïх числа в трипiльський перiод, отож тим самим виразне свiдчення про зменшення кiлькости населення, цi такi характеристичнi змiни в топографiï поселень, про що була щойнв мова? Насамперед, щодо хлiборобства. Як i керамiка, так i хлiборобство деградує. Воно втрачає свiй провiдний, виключний, основний характер. Не воно визначає тепер тип i напрямок розвитку культури. В основi господарства трипiльських часiв лежало хлiборобство, пов'язане з пiдпорядкованим йому скотарством. В пiслятрипiльський перiод хлiборобство не зникає, але вага його, як сказано, зменшується й пiдпорядковується скотарству, яке, в свою чергу, на даному етапi набуває нових, iнших рис, тих рис, яких за попередньоï епохи воно не мало. Як вiдзначає в своïй працi проф. В. Щербакiвський, в Месопотамiï не було коней, ïх не було i в трипiльцiв. Для культурного свiту того часу, для типу культури, репрезентованоï за тiєï доби передньо-азiйськими народами, був властивий не кiнь, а вiл. При розкопках трипiльських селищ знаходимо кiстки бика, але не знаходимо кiсток коня. Кiннотник-вершник не був властивий трипiльськiй епосi. Цю епоху репрезентує не кiннотник-вершник, а осiлий хлiбороб, пов'язаний з дiлянкою, яку вiн обробляв. Уперше кiннотник з'являється на аренi iсторiï Украïни в пiслятрипiльський перiод. Носiïв культури шнуровоï керамiки, що заступили трипiльцiв, проф. В. Щербакiвський характеризує як пiших номадiв i, як таких, протиставляє ïх осiлим хлiборобам, трипiльцям. Це протиставлення осiлих хлiборобiв i номадiв, розмежування двох епох, що заступили одна одну, за даною ознакою, безперечно слушне, з тiєю, однак, вiдмiною, що, як показали розкопки останнiх часiв, зокрема Городська, носiï шнуровоï керамiки якщо й були номадами, то в кожнiм разi не пiшими, а кiнними. Ми говоримо про номадiв, але тут потрiбне уточнення. Мешканцï Городська були номадами, оскiльки вони були кiннотники й кiнь переважав в складi ïх стада. Пiший хлiбороб був носiєм трипiльськоï культури. Вершник-скотар став носiєм тiєï, що прийшла ïй на змiну. На змiну бику прийшов кiнь. Вiл, стадо, в якому переважає корова, пасує до побуту, пов'язаного зi сталiстю перебування поблизу оброблюваноï хлiборобськоï дiлянки. Випас табунiв коней i отар овець вимагав, з погляду територiяльного обсягу кожного окремого господарства, освоєння далеко бiльшого простором терену, нiж той тип господарства, що його структуру визначають обробка землi й сполучений з тим випас корiв. Луг нiколи не є тотожний собi, в протилежнiсть земельнiй дiлянцi, оброблюванiй людиною. Луг залежить од природних умов; лан обробляє й засiває людина. Зменшення ваги хлiборобства, перехiд на тип господарства, в основi якого лежала не обробка землi, а випас худоби, не лан, а луг, не хлiборобська дiлянка, а вигiн, простори для випасу овець i коней, все це робило з шнуровика номада, яким трипiлець не був. Безперечно, шнуровики були номадами, але вони мали сталi мiсця осiдку, мали постiйнi житла, споруджували укрiпленi городища, виробляли посуд, отже, тим самим, абсолютними або виключними номадами вони не були. Це все треба взяти до уваги, щоб збагнути сенс тих iсторичних зрушень, якi стались на Украïнi при переходi вiд трипiльськоï епохи до пiслятрипiльськоï (передскитськоï). Район розпросторення. Визначення культури пiсля-трипiльських часiв як усатiвсько-городськоï. Мате-рiяльна культура пiзньонеолiтичноï (енеолiтичноï) Украïни, щiльно пов'язана з передньоазiйським культурним свiтом, була культурою на волах, як ÏÏ визначив проф. В. Щербакiвський. Культура наступноï епохи, епохи бронзи й шнуровоï керамiки, стає культурою кiннотникiв-вершникiв. Спочатку ця вершницька пiслятрипiльська культура вiдкрита була на пiвднi Украïни, на Одещинi, Херсонщинi, в Бесарабiï коло Тирасполя, отже, на нижньому Днiпрi й Днiстрi, в степах Пiвнiчного Причорномор'я. Усатове, в безпосереднiй близькостi вiд Одеси, розкопуване в 20 р. Болтенком i в 30-х роках О. Лагодовською, дало нам виразне уявлення про тип цiєï культури. Довгий час Усатiвська культура здавалася властиво степовою культурою. Подiбна культура з отарами овець i табунами коней здавалася нiяк неможливою на Пiвночi, в умовах Полiсся. Нашi розкопки в Городську пiд Коростишевом на Житомирщинi довели, що вершницька пiслятрипiльська культура була властива не лише для Пiвдня, але й для Пiвночi, не тiльки для степовоï Украïни, але й для ïï лiсовоï смуги. Однаково для Причорномор'я i для Полiсся. В складi стада в Городську переважав кiнь i дрiбна худоба. Як ствердили слiди на кiстках, кiнське м'ясо мiсцева люднiсть споживала в ïжу. Культуру попередньоï доби, за мiсцем першого ïï вiдкриття, означувано як трипiльську; культуру даноï доби годиться визначити як усатiвсько-городську (або усатiвсько-райковецько-городську). В якому зв'язку ця усатiвсько-городська культура стоïть до трипiльськоï? Ми знаємо: трипiльська культура десь на межi IIIII тисячолiття перед Рiздвом була винищена. Чи значить, однак, це, що знищення було суцiльним, чи, може, мiж культурою мальованоï керамiки й культурою шнуровоï керамiки, незважаючи на весь розрив, який стався при переходi од однiєï епохи до другоï, все ж таки збереглася деяка спадковiсть? З цього погляду заслуговує на увагу той факт, що в археологiчнiй лiтературi визначається i, зазначiмо, цiлком слушно визначається, як останнiй пiзнiй етап трипiлля. За типом свого суспiльно-господарчого укладу Усатово належить цiлком новiй добi, що ж до типу своєï керамiки, то усатiвська керамiка становить, безперечно, кiнцевий етап розвитку трипiльськоï керамiки. Оскiльки синхроннiсть Городська, Райкiв, Києва i Усатового не пiдлягає жодному сумнiву, то це значило б у взаємовiдносинах Пiвдня i Пiвночi, лiсовоï й степовоï смуги Украïни, що коли на Пiвночi шнурова керамiка майже цiлком витискує мальовану трипiльську, то на Пiвднi, навпаки, ця остання затримується далеко сталiше. На Пiвднi традицiï трипiлля зберiгаються мiцнiше, тривалiше, як на Пiвночi. Це значить, [що] процеси лiквiдацiï трипiлля бурхливiше, остаточнiше проходили на Пiвночi. Пiвдень виявив себе бiльш традицiоналiстичним. Зв'язки з Наддунав'ям, Середземномор'ям та Малою Азiєю, певне, сприяли тому, щоб саме тут, на Пiвднi, вплив трипiлля в культурi доби зберiгся якнайвиразнiше в порiвняннi з Пiвнiччю. Знов же, зайвий доказ на те, що шнурова керамiка розповсюджувалася на Украïнi не з Пiвдня, а з Пiвночi, власне, слiд гадати, з пiвнiчного заходу . На Пiвночi мальований посуд (за схемою розвитку трипiльського посуду, запропонованою Т. Пас-сек, його означено як гамму) в комплексах шнуровоï керамiки трапляється лише в поодиноких примiрниках, але вiн достоту тотожний з посудинами, якi виявлено па Пiвднi. Це округлi горщики з короткими вушками, прямими й короткими вiнцями, округлйм черевцем, зробленi з добре випаленоï глини й вкритi чорно-жовтим сiтчастим орнаментом, ïх знайдено як в Городську, так i в Райках, на Пiвднi в Слобiдцi Романiвнi i в Усатовому пiд Одесою, в Бiлозерцi пiд Херсоном на Днiпрi, в Парканах коло Тирасполю на Днiстрi i т. д. Етногенетичнi процеси на Украïнi в пiслятрипiль-ськии (передскитський) перiод. Як згадувано, керамiка (посуд) становить переважний об'єкт археологiчних студiй. Археологи в багатьох випадках своï висновки спирають на дослiдження саме керамiки. Не дурно навiть означення епох в археологiчнiй науцi дається якщо не за назвами географiчних пунктiв знахiдок, то за означенням вiдповiдних типiв керамiки (епоха мальованоï керамiки, епоха шнуровоï керамiки i т. д.). Тим-то той факт, що в комплексах шнуровоï керамiки виявлено мальований посуд, сприймається як свiдчення, що, попри всi змiни й зрушення часу, якi сталися на зламi III i II тисячолiть, трипiлля все ж таки не вигибає остаточно, а в бiльшiй або меншiй мiрi зберiгається, вростаючи в нову культуру. Цей же факт дає нам пiдстави робити також висновки щодо тих етногенетичних процесiв, якi почалися на Украïнi в пiслятрипiльську епоху. Пiслятрипiльська епоха про це вже згадувалося археологiчне вивчена далеко менше, як попередня. Статуеток не збереглося. Тiлопальний похорон не лишив нам остеологiчних решток. Отож i висновки про етногенетичнi процеси доводиться будувати, спираючись майже виключно на культурно-iсторичнi обставини часу, на ту картину зрушень, що сталися на Украïнi в цей перiод i про якi ми знаємо з археологiчних джерел. Як не уривчастi нашi вiдомостi з того часу, все ж таки головне ми знаємо. Провiднi ознаки пiслятри-пiльськоï епохи це суцiльне винищення трипiлля й виникнення новоï культури, витворення зовсiм вiдмiнного суспiльно-господарчого ладу. Катастрофа, що сталася на зламi двох епох, вказує на те, що i в етнiчному складi людности повиннi були статися ­рунтовнi зрушення. Можна цiлком певно ствердити, що десь з початком II тисячолiття перед Рiздвом етнiчний тип неолiтичноï людини зникає з теренiв Украïни. Неолiтичний, передньоазiйський антропологiчний тип втрачає свiй панiвний характер. Ось тези, що ïх ми можемо висунути як провiднi. Беручи до уваги процес, звiдкiля й як поширювалася шнурова керамiка на Украïнi й напрямки ïï культурних зв'язкiв, доводиться визнати, що носiï культури шнуровоï керамiки етнiчно не належали вже до групи передньоазiйських народiв, а до групи народiв пiвнiчно-захiдноï смуги вропи. Спорiдненiсть трипiльцiв з хетiтами може бути трактована по-рiзному. Можна трипiльцiв вважати за яфетидiв, можна ïх розглядати як протоiндоєвро-пейцiв. Незалежно вiд того, як це питання буде розв'язане майбутнiми дослiдниками, не пiдлягає сумнiву, що нова люднiсть, очевидячки, з пiвнiчно-захiдних периферiйних смуг Украïни в II тисячолiттi перед Рiздвом поширюється на Украïнi й опановує ïï терени. Трипiльцiв ця нова люднiсть почасти знищує цiлковито, почасти вiдтискує на пiвдень, почасти ж змiшується з ними. Винищення було суцiльнiшим на Пiвночi, менш значним на Пiвднi. В протилежнiсть тому домiшка трипiльськоï людности повинна була бути бiльш значною на Пiвднi й менш значною на Пiвночi. Якщо в науковiй лiтературi носiï культури мальованоï керамiки зараховуються до яфетидичного (неiн-доєвропейського) або передiндоєвропейського типу, а носiï культури шнуровоï керамiки й шлiхованих клинкiв до групи iндоєвропейських народiв (думка, яку приймає й проф. Щербакiвський, стор. 39, 46 його працi), то це значило б, що саме в цей перiод на Украïнi перед- або неiндоєвропейську люднiсть заступає iндоєвропейська. Аналогiчний процес вiдбувається не лише на Украïнi, але й в iнших частинах вропейського Середземномор'я. Скрiзь неолiтичну люднiсть вропи й Середземномор'я вiдтискує, знищуючи або поглинаючи, нова iндоєвропейська люднiсть. Еллiни вiдтискують в Греччинi пеласгiв. Латиняни в Iталiï заступають етрускiв, iталiв i iншi тубiльнi автохтоннi племена. Скрiзь вiдбувається той самий процес: перехiд з неiндоєвропейського ступня на iндоєвропейський, деформацiя передiндоєвропейськоï людности в iндоєвропейську. В свiтлi цих процесiв i явищ нам стає зрозумiлiшим також i той процес занепаду, знищення трипiлля, про який ми знаємо з археологiчних джерел. В цiлiй вропi, в тiм числi й на Украïнi, вiдбуваються в цей перiод колосальнi етнiчно-культурнi зрушення. Старий свiт остаточно занепадає. Повстає той новий свiт, епоха панування iндоєвропейських народiв, що триває тим часом ще й досi. В II тисячолiттi перед Рiздвом ми на початках цього процесу. Зрештою, й Гомерова Iлiяда фiксує й описує в iсторiософiчному аспектi саме цей процес змагання двох свiтiв, старого, передньоазiйського, й нового, європейського: гине Троя, гине пiд ударами еллiнiв старий яфетидичний свiт. Украïна не лишалася осторонь вiд цих процесiв, що потрясли тодi вразiєю. Украïна, яка за попередньоï енохи входила до складу передньоазiйського культурного свiту, очолюваного Месопотамiєюгиптом, тепер, на даному етапi, змiнює напрямок своïх тяжiнь. За трипiлля вона була краïною передньоазiйського свiту; тепер, як i краïни Балканiв, Апеннiнського пiвострова, вона iндоєвро-пеïзується. Вiд цього часу вона належить вже не яфетидичному передньоазiйському, а європейському свiту. Оскiльки украïнський народ є одним з iндоєвропейських народiв, то тим самим i процес творення украïнського народу, наших предкiв на Украïнi, як народу iндоєвропейського, вiдноситься до II тисячолiття перед Рiздвом, отже, саме до епохи пiслятри-пïльськоï (передскитськоï). За цiєï доби вiдбувається перехiд тубiльноï людности Украïни з передiндоєвропейськоï стадiï (яфе-тидичноï, або ж протоiндоєвропейськоï) на iндоєвропейську. Однак було б помилкою сказати, що iндоєвропейська люднiсть Украïни витворилася безпосередньо з трипiльськоï. Перехiд вiд трипiлля до пiслятрипiлля, як ми знаємо, не був прямий. Цього не сталося, як не сталося й iншого цiлковитого розриву. Ми знаємо: культура шнуровоï керамiки й шлi-хованих клинкiв увiбрала в себе елементи культури мальованоï керамiки. Iншими словами: поруч з процесами знищення, вiдтискування, переселення, мiграцiï мали мiсце також процес дифузiï, деформацiï, успадкування, засвоєння. Не лише виключення, але й включення. Був розрив, але й був стик. Пiдсумки. Отже, формулюємо! Хлiбороба заступає вершник. Мирного осельника войовник. Мальовану керамiку шнурова. Вола (корову) кiнь i вiвця 30. Тубiльну люднiсть з III тисячолiття, зв'язану з передньоазiйським свiтом, заступає нова люднiсть, що поширюється на Украïнi з периферiйних пiвнiчно-захiдних ïï смуг. Ця нова люднiсть є iндоєвропейською люднiстю, i саме в II тисячолiттi вiдбувається на Украïнi процес змiшання тубiльноï людности трипiльськоï культури з новою люднiстю, репрезентованою в культурi й культурою шнуровоï керамiки. Антропологи кажуть про змiшання двох рас, що лягли в основу украïнського народу, як динарндного. Цей процес змiшання, гадаємо, вiдбувся саме в цей, пiслятрипiльський (передскитський), перiод. СКИТСЬКА ЕПОХА В якому зв'язку стоïть скитська епоха з обома попереднiми епохами, трипiльською й пiсля-трипiльською? З цього погляду усатiвсько-городська культура II тисячолiття перед Рiздвом може розглядатися як посередня ланка, переходова культура, що опосереднює зв'язки мiж трипiльською культурою III тисячолiття й культурою скитiв першоï половини I тисячолiття. На прикладi усатiвсько-городськоï культури ми простежуємо, як поступово згасає тип культури, який був властивий трипiллю, й зароджуються, розвиваються явища, що визначать згодом тип i специфiчну вiдмiннiсть скитськоï культури. З цього погляду i в суспiльно-господарчому вiдношеннi, i хронологiчно усатiвсько-городська культура становить якнайяскравiший приклад переходового зв'язку. Усатiвсько-городська культура, супроти трипiлля, культура вершникiв. Скити теж вершники. Вершництво II тисячолiття було новим явищем в суспiльно-господарчому життi краïни, оскiльки трипiлля III тисячолiття було суцiльно хлiборобським, що ж до вершництва скитiв з I тисячолiття перед Рiздвом, то воно, в свою чергу, вже не було таким новим явищем в життьовому укладi Украïни. Воно було логiчним продовженням в розвитку тих явищ i чинникiв, якi зародилися на попередньому етапi. Суспiльно-господарчий розвиток за скитськоï доби йшов тiєю ж лiнiєю, яка виразно намiтилася вже за попередньоï передскитськоï епохи. З цього по гляду поява скитiв на Украïнi не є нiчим випадковим або несподiваним, iсторично не виправданим. I тим самим i назвi скит не доводиться надавати жадного, так би мовити, сакрального значення. Це умовна назва. Дефiнiтивна функцiя цiєï назви, як про це говоритимемо далi, дуже вiдносна. Ясно одне: вершництво є приналежнiстю двох епох, що в iсторичнiй послiдовностi заступають одна одну, пiслятрипiльськоï й скитськоï. Отже, ми могли б сказати так: вершницько-скотарська структура пiслятрипiльськоï епохи знаходить своє завершення в скитськiй. Вершництво пiслятрипiльськоï епохи ще зв'язано трипiльством попередньоï. В цей перiод воно перебуває лише на перших етапах свого розвитку. Воно робить лише першi кроки й першi спроби. Опановує ситуацiю воно вже за наступноï, скитськоï, доби. В цьому вiдношеннi цiлком правдиво пiслятри-пiльська епоха є передскитська . Усатiвсько-город-ський вершник це є передскит; скитом вiн стане на наступному етапi. В скитствi усатiвсько-городський уклад господарства знаходить своє повне й завершу-вальне розкриття. Заступивши трипiльську культуру на волах, передскитська культура на конi протягом кiлькох столiть досягає цiлковитоï зрiлостi в скитствi як синонiмi вершництва, виявленого суспiльне й всебiчно. Якщо ми кажемо, що на протязi цих двох епох вершник стає провiдною постаттю часу, що саме в цей час вiн витискує хлiбороба, одсовує його на другий план, то ми маємо на увазi як економiку, так i со-цiяльну структуру краïни. Це однаково стосується господарчого, суспiльного й полiтично-державного життя краïни. Вершництво-скотарство в соцiяльному аспектi означає завжди видiлення економiчно заможного прошарку, створення окремоï верстви багатих власникiв стад, що соцiяльно, а не лише господарче протистоять залежним од них хлiборобам. Видiлення прошарка скотарiв-багатiïв це одночасно формування панiвноï верхiвки, моменти, якнайвиразнiше мiж собою пов'язанi. Процес соцiяльноï диференцiяцiï, розподiлу суспiльства на багатiïв-скотарiв i бiднякiв-хлiборобiв, збагачення вершникiв почався ще в передскитський перiод. Це вiдзначає, мiж iншим, проф. В. Щербакiвський. У своïй книзi вiн на стор. 47 пише: що вони [носiï шнуровоï керамiки й шлiфованих топiрцiв] на Украïнi, завоювавши хлiборобiв, дуже розбагатiли, це показує один похорон в могилi бiля мiста Майкоп... При покiйнику лежали предмети зi срiбла й золота та мiдi, є срiбнi вази, оздобленi образами звiрiв i навiть ландшафтом Кавказьких гiр (стор. 47). Процес збагачення й видiлення верхiвки почався вже в культурi шнуровоï керамiки, але в своєму послiдовному розвитковi найвищоï своєï точки цей процес досягнув, як сказано, за скитiв (перша половина останнього тисячолiття перед Рiздвом). Геродот, грецький письменник, якому ми зобов'язанi якнайдокладнiшими вiдомостями про скитiв, вiдрiзняє скитiв-кочiвникiв i скитiв-хлiборобiв. В лiтературi звичайно це повiдомлення тлумачать як згадку про два вiдмiннi племена. Ми тримаємося iншоï думки: справа йде про два соцiяльно-господарчi прошарки в межах одного народу. Скитську люднiсть роздiлено на два шари: скотарiв-вершникiв i хлiборобiв, на власникiв великих стад i безхудобних або з невеликою кiлькiстю худоби хлiборобiв. Власники великих стад кочують зi своïми стадами, переганяючи стада з випасеного лугу на мiсце iншого випасу. Безхудобнi, оброблюючи земельнi дiлянки, лишаються на мiсцi. Так скотарi-вершники є кочiвники; хлiбороби осiлi. Скотарi-вершники, кочуючи зi своïми стадами, потребують для охорони стад озброєних людей; тим-то при кожному стадi у кожного багатого скотаря-вершника є збройний загiн. Скотарi-вершники є разом з тим войовники; в протилежнiсть ïм хлiбороби не лише осiлi, але й не войовники, незавойовники; вони мирнi. Етнографiчнi студiï скотарських народiв Середньоï Азiï, Туркестану (киргизи, касахi, туркмени i т. д.) дають нам яскраву картину архаïчних форм соцiяльних взаємин, що, склавшись за давнини, лишилися незмiнними протягом тисячолiть. Зберiгшись .до наших днiв, вони дозволяють, за аналогiєю, рекон-струюваги суть соцiяльних взаємин у скитiв, як ïх описано в Геродота та iнших грецьких письменникiв античного свiту. За цими етнографiчними даними, в народiв Середньоï Азiï виразно вiдокремлюються два прошарки: з одного боку, баï, власники великих стад, багатiï, i з другого, джатаки, хлiбороби, що мають дуже небагато худоби або ж не мають ïï зовсiм . Худоба багатство. Власник великого стада багатiй. Що бiльше стадо в бая, то багатший бай. Отже, скотникце багатiй, як це ми знаємо також i з номенклатури, вживаноï в мовi наших давнiх лiтописних предкiв. Украïнська жива мова виразно зберегла слiди цiєï первiсноï, архаïчноï тотожности багатства й худоби в подвiйному значеннi слона товар. Товар це одночасно худоба й крам. Кожен бай має при собi джигитiв, озброєну ватагу, молодь, що охороняє його стадо i, при нагодi, нападає на iншi стада. Вони, бай i його джигити, вершники й войовники, що з вiйни й грабiжництва зробили собi професiю. Що багатший скотар, то бiльша дружина, яку вiн має в себе й при собi. Вiн захищає не територiю, а стада, не народ, а свою власнiсть. Вiн воює, але вiн воює задля грабiжництва. Вiн є басмач. Однак, i це не треба забувати, родовi зв'язки зберiгають свою силу. Над усiм панує рiд i норми родового ладу. Так, справдi, стада вже перейшли в приватну власнiсть; худоба стала приватною власнiстю окремого родовича; але тим часом щодо землi, то земля, примiром, лишилася в спiльнiй власностi роду. Вона належить не окремiй особi, [а] родовiй громадi i розподiляється мiж членами роду однаково. I найбагатший бай, i найбiднiший джатак при подiлi громадськоï родовоï землi одержать однаковий пай, пiвчверть десятини. Та з початком весни бай зi своïми стадами одкочує, щоб пасти худобу, 'з зимiв-ки на джайлау, високогiрнi альпiйськi луги, а джатак лишиться на мiсцi, при зимiвцi, щоб обороняти свiй надiл i обробити, за умовою, з половини також i надiл бая. Вiн, джатак, не кочує. У нього немає стiльки худоби, щоб кочувати задля неï. Немає в нього й коней. Вiн безкiнний i осiлий. Цi етнографiчнi матерiяли вносять цiлковиту яснiсть в наше розумiння скитства на Украïнi. Замiна вола конем, розвиток вершництва й великовласниць-кого скотарства повиннi були призвести до витворення в III тисячолiттi перед Рiздвом на Украïнi в передскитський та скитський перiоди тих самих явищ, що ïх ми спостерiгаємо i в iнших народiв: до видiлення багатiïв, як власникiв великих стад, в окремий соцiяльний прошарок в межах одного роду; до зосередження багатства в руках цiєï скотарськоï верхiвки; до витворення войовничого вершництва; до культивування вiйни, але вiйни не народноï i не в iм'я народних цiлей, але вiйни приватноï й грабiжницькоï, що найбiльше становоï, при умовi об'єднання кiлькох баïв для ведення спiльно вiйськово-грабiжницькоï акцiï. Поява й розвиток вершництва, набуття скотарем-вершником панiвного положення в родi повиннi були призвести до виразних зрушень в життi цiлоï краïни, викликати, породити за передскитськоï й скитськоï епохи на Украïнi новi явища, якi були невластивi трипiллю з його хлiборобством та скотарством, коли стадо складалося з волiв та корiв. Хлiборобська люднiсть трипiлля III тисячолiття перед Рiздвом, пов'язана з передньоазiйським культурним свiтом, територiяльно консолiдується в межах Надднiпров'яНаддунав'я. Це люднiсть замкнених теренiв. Територiяльно, просторово вона не агресивна. Навпаки, вершництво обох наступних епох територiяльно агресивне. За скитськоï епохи ми знаємо про скитiв одночасно на Обi в Заураллi i в Семигороддi на Дунаï. Як i кожна хлiборобська формацiя, трипiлля самодостатнє й осiле. Своï суспiльно-полiтичнi форми воно творить в прямому й безпосередньому зв'язку з тереном як об'єктом хлiборобськоï працi. Кiлькiсть люд-ности й обсяг працi визначають обсяг просторовоï експансiï. Зовсiм iнакше стоïть справа зi скитами. Вершництво стимулює поширення територiяльних меж. Воно розв'язує проблему простору в iнший спосiб, нiж хлiборобство. I справа сходить не лише до рiзницi комунiкацiйних засобiв (на волах i на конi) i навiть не до вiдмiни господарчих форм (кочове скотарство в його протиставленнi хлiборобству), а саме до того, що скотар, як кiннотник, є в першу чергу грабiжник. Отож, з'явившись на Украïнi за передскитськоï епохи й розвинувшись за скитськоï, кiннотництво призвело до iншого розв'язання проблеми терену, як трипiлля. Для скитiв скотарiв-кiннотникiв, вершникiв-грабiжникiв, рабовласникiв i работорговцiв, терен не є об'єктом для працi. Вiн є простором сезоново змiнюваним для випасу худоби або для ïх грабiжницьких наïздiв на чужi стада. Що бiльший простiр опановують вони своïми наïздами, то бiльший вони мають з того зиск в збройному захопленнi здобичу. Територiальна розтяглiсть є сталою ознакою кожного полiтично-державного формування вершникiв. Саме в цьому фактi ми шукатимемо пояснення євра-зiйства скитiв, того, що ми ïх знаходимо не лише на Днiпрi, але i на Обi. Скитство iмперiялiстичне. Державництво скитiвце iмперiя вершникiв з центром, що знаходиться на Украïнi, i з безмежно розтяглою територiєю. Вершницька iмперiя скитiв могутня специфiчно варварська iмперiя. Скарби Чортомлика, золото Кульоби кажуть про накопичуванi багатства. Вiдстань од Дунаю до Обi, вiд Альп до Алтаю вказує на ïï тереновi простори. Вали, обсяг i висота скитських городищ свiдчать про мiць. На Обi ми знаходимо могили. На Полтавщинi, Киïвщинi й Подiллi городища. Як зазначалося, городища з'являються на Украïнi в передскитський перiод, заступаючи вiдкритi поселення, що були властивi для трипiлля . Поселення усатiвсько-городськоï культури були селищами городищанського типу. Щодо поселень скитiв, то вони теж, як сказано, були городищами. Шарпинське й розташоване поблизу нього Пастирське городища на Херсонщинi бiля Златополя, Мот-ронинське на Киïвщинi, Бiльське городище на Полтавщинi, Немирiвське на Подiллiось тi поселення, що ми ïх зв'язуємо зi скитами в першiй половинi останнього тисячолiття. Як ми зазначали, вони становлять дальший етап в процесi розвитку типу поседень, виробленого й запровадженого на Украïнi в пiслятрнпiльський перiод носiями шнуровоï керамiки. Це могутнi споруди. Вони далеко бiльшi й багато величнiшi за городища князiвських часiв XIXIII ст. по Рiздвi, нiж, скажiмо, Вишгород пiд Києвом, Городське пiд Коростишевом, Райки на Берднчiвщинi, Данилiв Холм i Данилiв Крилос (давнiй Галич), Плiснесько пiд Бродами i т. д. Якщо хтось колись напише iсторiю городищ (бургiв) на Украïнi, вiн ствердить, що городища 1) з'являються на Украïнi в II тисячолiттi перед Рiздвом в пiслятрипiльську епоху, 2) свого найвищого розвитку досягають за скитiв i 3) знов вiдновлюють своє iснування, як властивий для епохи тип поселень, за сло-в'яно-князiвських часiв. I той iсторик, який розглядатиме iсторiю Украïни в найдавнiшi перiоди як змiнне чергування хлiборобських i вершницьких епох, що послiдовно заступали одна одну, вiдзначить, що городища були сталою ознакою й приналежнiстю саме вершницьких епох. Етногенетичнi процеси на Украïнi за скитськоï епохи'. Що дає нам все вищесказане для розв'язання основноï проблеми про етногенетичний процес? Геродот, як побiжно про це вже згадувалося вище, вiдрiзняв мiж скитами окремi племена: скитiв-орачiв, скитiв-еллiнiв, царських скитiв, згадував про будинiв, називав неврiв, гелонiв, гiпербореïв i т. д. Цей перелiк народiв у Геродота в основному вiдповiдає тезi про iмперiю скитiв. Кожна iмперiя конгломерат народiв. Етнiчно вона множинна; в своïй державнiй акцiï, як i кожна iмперiя, вона нiвелiйова-на. Це вiдповiдає тому, що ми вже казали вище, на пiдставi етнографiчних матерiялiв, про вiйни скотарiв-вершникiв. Кожен бай, власник великих стад, має своє власне вiйсько. Вiн воює в iм'я власних iнтересiв. Вiйна, яку вiн веде, це його приватна вiйна. В iмперiï скотарiв-вершникiв войовнпкп-вершники, об'єднуючись мiж собою i тим самим утворюючiï немов окремий стан, ведуть свою власну вiдокремлену групову полiтику, пiдказану не iнтересами спiльности, народу або держави, а своєï групи, свого стану, своєï верстви. Цiлком зрозумiло, що ця групова, або станова, полiтика скотарсько-вершницькоï верхiвки скитiв повинна була призвести до вiдповiдних зрушень в етнiчнiй природi скитiв-вершникiв. Досi йдуть суперечки мiж ученими в питаннi про етнiчний характер людности Украïни за скитськоï доби. Однi обстоюють тезу про туранство скитiв, iншi про iранство. Проф. В. Щербакiвський визначає скитiв як схiдних азiятiв. Щодо нас, то ми не вважаємо скитство за схiдноазiйське явище, а за тубiльно-украïнське. Скити нiякi не туранцi i не iранцi. Вони етногенетичнопродукт розвитку попередньоï (пiслятрипiльськоï, передскитськоï) епохи, наступний, пiзнiший етап деформацiï тубiльноï людности, як вона сформувалася на Украïнi в усатiвсько-городському пiслятрипiллi. Коли ми ставимо певну етногенетичну проблему для того або iншого етапу iсторичного життя даного народу або даноï краïни, ми не вправi виривати дану проблему з кола iнших проблем, iзолювати ïï од конкретного змiсту iсторичного процесу, розглядуваного в сукупностi цiлого. Що було провiдною ознакою, властивою рисою скитськоï епохи? Видiлення заможноï скотарсько-вершницькоï верхiвки, протиставлення владаря, заможного скотаря-вершника, що кочує, випасаючи своï стада, i бiдного безхудобного, прив'язаного до свого клаптя землi. Геродот знає скита-орача i царського (королiвського) скита. Орач скит, як скит є царський скит- вершник. В усiх народiв вершництво становить окремий становий прошарок, шляхту. Так було в давньому Римi, так було в середньовiчнiй вропi, однаково в Нiмеччинi, Францiï, Еспанiï i т. д.; нiмецький рiттер-райтер, лицартой, що ïде на конi, кiннотник, вершник; еспанський кабальєрокiнник, як i французький шевальє. Вершник не працює, вiн не оре; вiн зневажає працю, це нотує i Геродот в вiдношеннi до скитiв. Його справа вiйна. Сезоновi перекочовкн з стадами й войовнича акцiя привели скита-вершника аж до Туркестану, з Днiпра на Об. Жадоба золота, килимiв, краму, розкiшного й вигiдного життя вела його, скита, грабiжника й руïнника, в давнi культурнi краïни Закавказзя, в Персiю, в Iран, Месопотамiю. Грабiжницько-войовнича експансiя скитiв була скерована як на Схiд, так i на Пiвденний Схiд. Щоб мати виразне уявлення про тереновi простори, охоплеiii акцiєю скитiв, про те, якого обсягу досягали наïзди скитiв i як далеко вони сягали, досить згадати, що в VII ст. перед Рiздвом, в 612 р., скити зруйнували Нiневiю i що через 100 рокiв, в 512 р. Дарiй Гiстасп, цей могутнiй владар Персiï, мусив був вступити в змагання зi скитами . Перси воюють на два фронти: з греками на заходi i зi скитами на пiвночi. Скити так само небезпечнi для персiв, як i греки, хоч од скитiв персiв вiдокремлює велика вiдстань, Чорне море й важкi переходи через гори Кавказу. Погроза скитських нападiв бiльша, нiж вiдстань. Туркестан i Нiневiя це периферiя. Центр Украïна. На Обi в Заураллi ми знаходимо скитськi поховання, кургани, але скитськi городища ми знаходимо не на Обi, а в Приднiпров'ï. До яких наслiдкiв повинно було призвести це поширення географiчних меж акцiï, войовничоï й господарчоï, скитiв з Украïни аж до Туркестану? Цiлком зрозумiло, що стикнення скитiв з туранським свiтом повинно було призвести до ïх повноï туранiзацiï. Туранiзацiï, однак, не народу як цiлости, а лише даноï соцiяльноï верхiвочноï верстви. Так само й перебування скитiв в Iранi повинно мати своïм наслiдком процес iранiзацiï завойовникiв, царських (королiвських) скитiв. Так добре знаний нам з пiзнiшоï iсторiï Украïни процес втрати верхiвкою своєï народ-ности. Якщо ми порiвняємо розмiри Данилового Галича з розмiрами скитського Бiльського городища i якщо ми уявимо собi мiць i владу Данила Галицького, то ми зможемо уявити собi силу й могутнiсть скитiв в першiй половинi останнього тисячолiття перед Рiздвом. Довжина лiнiï валiв Галича становить три, щонайбiльше чотири кiлометри; тим часом Бiльського городища 25 км, отже, 67 разiв бiльше; якщо при цьому взяти до уваги те, що мiць Данила як великого князя була замкнена, вона була обмежена кордонами сусiдньоï Польщi й сусiдньоï Угорщини, а мiць скитських владарiв лишалася незамкненою в жадних кордонах, то ми зможемо якнайкраще збагнути пружнiсть тиску скитiв в тодiшнiх свiтових просторах. Центром лишається Украïна, скитськi городища Полтавщини, Киïвщини, Подiлля. Зв'язок з периферiєю залишається, однак, як би тривкий i сталий не був цей зв'язок, одрив периферiйного скитства од метрополiï не мiг не мати мiсця. Периферiйне скитство, з одного боку, легше втрачало своï етнiчнi риси, як скитство метрополiï, центру, а з другого боку, саме воно було каналом, яким просякали етнiчнi чужi елементи на метрополiю. Периферiйне скитство скотарсько-вершницьке скитство. В своïх кочiвках з худобою, в своïх воєнних походах i грабiжницьких наïздах воно денацiоналiзується. В певнiй своïй частинi турапiзується, в певнiй iранiзується. Як швидко вiдбувається процес подiбноï денацiоналiзацiï, втрата своïх етнiчних рис периферiйною верхiвкою в ïï завойовницько-грабiжницьких походах, ми це знаємо з прикладу варягiв, норманських князiв i ïх дружин IXХ ст. Протягом двох поколiнь вони вже загубили в Києвi своï етнiчнi, варязькi риси, а протягом трьох цiлковито урвався ïх зв'язок з метрополiєю. Варязтво князiв i дружинникiв розплилося без жадного слiду в iншоетнiчному середовищi. Немає сумнiву, скит-орач краще зберiг свою давню етнiчну iндоєвропейську основу, нiж царський скит, кочовий скотар i вершник. Осiлий хлiбороб менше пiддавався дiянню тих факторiв, що позначилися на суспiльнiй верхiвцi, не лише периферiï, але й метрополiï. Осiлий хлiбороб був бiльше етнiчно й культурно вiдпорний, нiж населення городищ, куди безпосередньо й прямо приходили впливи з периферiï. Скит-орач не туранiзується i не iранiзується. Вiн повiльно еволюцiонує протягом цих тисячi пiвтори тисячi рокiв. Вiн застiйне й кволо зберiгає тi риси, якi тубiльна маса населення Украïни набула пiсля катастрофи, що розмежувала трипiлля од усатiвсько-городського пiслятрипiлля. Додаймо, що походи в Зауралля або на Iран не зачiпали безпосередньо скитськi маси, хлiборобську люднiсть Надднiпров'я. Це, як зазначалося, були походи не народнi, а приватно-становi. Скит-орач не був зацiкавлений в цих походах. Нi безпосередньо, анi опосереднено орач не був зачеплений iмперською завойовницькою полiтикою скотарсько-вершницькоï верхiвки скитiв. Вона нiчого не змiнювала в його долi. Вона його не збагачувала. Походи на Нiневiю або Алтай були походами вершникiв. Вiн, [орач], не мiг взяти в них участи, бо вiн був пiший. В жилах його дiтей не текла кров бранок, захоплених в горах i долинах Алтаю або в мiстах Iрану. Вiн не брав участи в грабунках вершникiв. Тим-то, як про це надзвичайно яскраво розповiв Геродот, коли перед скитами повстала погроза нападу на Украïну персiв i Дарiй, прагнучи помсти, почав загрожувати скитам походом на них, хлiборобська люднiсть волiла лишитися осторонь вiд цих змагань. Ця боротьба не обходила ïх. Перси мстили за напади на Iран, що це обходило ïх, орачiв, коли взни нiколи на них не нападали. Коли вершники-войовники почали апелювати до мас, закликаючи ïх до оборони, народи Скитiï виразно вказали на чужi, ненародницькi цiлi тих воєн, якi спонукали Дарiя рушити зi своïми вiйськами через Бачкани й Дунай в Надднiпров'я. Вони, орачi, вiдповiли так, як вiдповiдає кожен орач: його обходить лише те, що торкається його ближчоï громади й його близьких царинних одно-сiльчанських iнтересiв. Якщо б Дарiй, прийшовши на Украïну, почав палити й руйнувати ïхнi селища, то лише в такому разi вони повстали б. Перед скитством лежало три шляхи, один на Схiд, другий на Пiвденний Схiд i третiй на Пiвденний Захiд, на Алтай, на Iран i на Балкани, через посередництво грецьких колонiй, що густою мережею в гирлах великих рiк вкрили пiвнiчне узбережжя Чорного моря. Взаємини з Туркестаном або з Iраном було безпосереднiми взаєминами, з Туреччиною опосередненими, через посередництво, як сказано, цих грецьких колонiй. Скитство скотарське вершництво Украïни випробувало всi три тут означенi шляхи шлях в Азiю на Алтай в його зв'язках з монголо-турецьким свiтом; шлях в Закавказзя на Iран в зв'язках з Iранський свiтом i, нарештi, третiй з цих згаданих шляхiв шлях зв'язкiв з Греччиною й Середземноморським культурним свiтом. Поборення туранського свiту або пiдкорення йому, втягнення скитства в орбiту або турецько-монгольського свiту в Азiï, або в орбiту iранського свiту Передньоï Азiï, або, нарештi, третя можливiсть: втягнення в орбiту античного свiту Середземномор'я, скитство стояло на роздорiжжi. Ми знаємо, Украïна в першiй половинi останнього тисячолiття п[еред] Р[iздвом] була iмперiєю. Вона пiдкорила собi простори до Обi; вона опанувала Нiневiю й тримала ïï в своïх руках. Своïм збiжжям вона годувала Середземномор'я. Не маємо сумнiву, похiд Дарiя вiдiграв свою ролю. Вiн, певне, спалив i знищив Шарпино, можливо, навiть Бiльське. Вiн знесилив скитство. Змiцнiвши, перси змогли покласти кiнець войовничим походам скитiв на ïх краïну. Ми не знаємо, коли i внаслiдок яких причин скити Украïни примушенi були залишити Алтай i Об. Певне, надто багато конкурентiв серед скотарiв-вершникiв монголiв i туркiв були в них, щоб затримати за собою цi, такi вiддаленi од Украïни, простори пасовищ. Коло середини тисячолiття периферiя вiдпадає, скитство концентрується в межах метрополiï на Над-днiпров'ï. Украïна перестає бути iмперiєю скотарiв-вершникiв. Геродот знає скитiв-еллiнiв. Звичайно, говорять про окреме плем'я; ми гадаємо, що справа йде, з одного боку, про географiчну територiю, де вплив ел-лiнiзацiï був найпомiтнiший (нижнє Надднiпров'я), а з другого, про тих скитiв, якi найбiльше пiддалися впливу еллiнiстичного свiту. Розкопки в Шарпинi, Пастирському та Iнших городищах Украïни дали велику кiлькiсть античного посуду VIV ст., зокрема чорнолакового. Такий же автентичний грецький посуд ми знаходимо i в курганних похованнях багатих скитiв. Виразне свiдчення, що побут заможних скитiв та населення городищ не лишився поза впливом античного свiту . Спiльна боротьба проти персiв зблизила грекiв i скитiв. Вона зблизила [ïх] полiтичне й господарче. Отже, верхiвка володiє речами грецького походження, а хлiборобськi маси? Скити-орачi? Як стоïть справа з процесом еллiнiзацiï цих останнiх на межï середини останнього тисячолiття? Чи заторкнув цей рроцес втягнений скитiв в орбiту античного свiту лише експортерiв скитського збiжжя, соцiяльну верхiвку, чи вiн позначився i на широких народних масах? Ма-терiяли з наступноï доби, яку ми означаємо як античну добу в передiсторiï Украïни, вiдповiдають на це запитання. АНТИЧНА ЕПОХА Перший перiод (друга половина першого тисячолiття перед Рiздвом) Добу, яка охоплює час протягом восьми-десяти столiть, з VIV ст. перед Рiздвом i до VVI ст. по Рiздвi, ми означаємо як античну епоху. За цiєï доби Украïна втягується в орбiту античного свiту i на Украïнi поширюється матерiяльна культура, яка несе на собi виразнi ознаки впливiв культури тодiшнього античного свiту. Для Захiдноï Европи в цей перiод властива була матерiяльна культура, знана в археологiчнiй науцi вiд назвою Ла-Тену (вiд назви мiсця Ла-Тен, де вперше були знайденi археологами залишки цiєï культури; з латинами не має нiчого спiльного). Чи iснувала на Украïнi в другiй половинi першого тисячолiття перед Рiздвом культура бiльш-менш подiбна до ла-тенськоï, бiльш-менш спорiднена з цiєю останньою? Чи iснував на Украïнi Ла-Тен, чи нi? Довгий час дослiдники заперечували наявнiсть пам'яток латенського типу на Украïнi. Вони твердили, що культури даного типу на Украïнi взагалi не iснувало. Л. Нiдерле в своïй працi Людство за передiсторичних часiв твердив, що могильники з речами латенського типу на початковiй своïй стадiï були зовсiм не знанi на схiд од Висли; лише десь уже в II 1 ст. перед Рiздвом вони починають з'являтися також i на схiд од Висли. За Нiдерле, вони з'являються спочатку в Галичинi, а тодi поширюються далi, в напрямку до Киïвщини, так що Надднiпров'я вони досягають не ранiше III ст. по Рiздвi (Слов. стародавностi, I, IV, с. 2824). За цiєю концепцiєю культура латенського типу на Сходi розглядається як випадковий пережиток, за-пiзнiлий анахронiзм, сумнiвний i непевний. Цю теорiю вiдставання цiєï культури, ïï несинхронности на Сходi i Заходi подiляла бiльшiсть учених, мiж ними А. Спицин, П. Рейнеке, Макс Еберт, Е. Мiнне, А. Калитинський та iншi. Зi штучно витвореноï контроверзи загального заперечення iснування подiбноï культури на Украïнi та повторних, неодноразових знахiдок тоï або iншоï пам'ятки цiєï культури, робили висновок про приналежнiсть даноï пам'ятки до пiзнiх часiв. А. Калитинський, прим., пише: Знахiдки ла-тенських фiбул в похованнях Пiвденноï Росiï ще не кажуть за одночаснiсть з захiдноєвропейськими. Поява цих форм тут вiдбулася, певне, з значним запiзненням, порiвнюючи з ïх виникненням у себе на батькiвщинi (Сб. ст. по арх., 1927, I, с. 195). Аналогiчного погляду тримався також i А. Спицин, який, приєднуючись до думки, висловленоï Нiдерле р. 1904, писав: Ледве чи можна вагатись при розв'язаннi питання, звiдкiль саме з'явилась латенська культура на Днiстрi i Днiпрi. Усi наявнi данi кажуть за Вислу або Середню Нiмеччину (Изв. Арх. Ком., 1904, XII, 85). Проф. В. Щербакiвський, пов'язуючи латенську культуру з кельтами, проблему Ла-Тену на Украïнi трактує як кельтську проблему, як питання про перебування кельтiв на територiï Украïни. Вiн пише: На нашiй територiï гали залишили дуже небагато слiдiв, очевидно, ïх було небагато й вони, попавши на шлях мiж номадiв, були скоро ними затертi. Скiльки-небудь помiтноï участи в формацiï украïнськоï нацiï вони взяти не могли. З речей гальських (латенськоï культури) можна згадати: меч галь-ський i рештки меча в могилi бiля с. Великоï Тарнави Новоушицького пов. на Подiллю i декiлька т. зв. фiбул (шпильок) латенського типу в рiзних селах на Украïнi. Фiбули могли попасти й торговельним шляхом з Закарпаття (с. 107). Щоб стверджувати або заперечувати наявнiсть культури латенського типу на Украïнi в другiй половинi першого тисячолiття перед Рiздвом, треба поставити питання про те, що становить собою ця культура в своïй iстотi та як визначається вона, ця культура, в археологiчнiй науцi? Пiд Ла-Теном розумiють культуру, яка витворюється на Заходi в другiй половинi першого тисячолiття перед Р. Хр. в областях, сумiжних з грецькими колонiями, внаслiдок засвоєння тубiльною люднiстю античноï грецькоï культурнi.. Чи iснували на Украïнi в цей же час такi самi умови, аналогiчна ситуацiя, яка забезпечувала вплив еллiнiв на тубiльну люднiсть? Безперечно, iснували! На пiвднi Украïни вздовж усього терену морського Причорномор'я знаходимо широко розгалужену мережу морських портiв, цiлу низку грецьких колонiй, що пïдтримують звязок мiж метрополiями, Середземномор'ям та тубiльною люднiстю Надднiпров'я, Надднiстров'я, паддоння. Масiлiя-Марсель на пiвднi Францiï виконувала iсторично ту саму функцiю, що Ольвiя, Херсонес та iншi грецькi колонiï на пiвднi Украïни, розташованi в гирлах великих рiчок, Днiстра, Днiпра, Бога, Дона. Навiть цiлком теоретично, лишаючись в сферi чистих припущень, ми маємо всi пiдстави висловити твердження, що, як у кельтiв поблизу Масiлiï витворився своєрiдний варварський варiянт античноï культури, який ми звемо Ла-Теном, так само в той же час i на територiï Украïни, поблизу Ольвiï, внаслiдок еллiнiзацiï мiсцевоï людности, до речi, цей процес еллiнiзацiï тубiльноï людности Украïни цiлком виразно вiдзначений уже у Геродота, повинен був витворитись варiянт культури, аналогiчноï кельтському Ла-Тену Францiï. Археологи 19 ст. не зробили нiчого, щоб дослiдити матерiяльну культуру хлiборобськоï людности Украïни. Вони копали кургани, могили заможних скотарiв, могутнiх владарiв-вершникiв, царських скитiв, Ку-льобу, Чортомлик i т. д. Але вони зовсiм не копали могильникiв хлiборобiв, ïх не цiкавили розкопи, якi давали пiчнi горщики i нiчого поза тим, жадного золота для скарбничих камер Ермiтажу. Археологи к. 19поч. 20 ст. почали розкопувати поля поховань, могильники й селища хлiборобськоï людности. ïх розкопи грунтовно змiнили наше уявлення про те, що становила собою Украïна в цей перiод, в другiй половинi першого тисячолiття перед Рiздвом. Ми одержали змогу пiзнати не Украïну царських скитiв, або скитiв-кочiвникiв, а сiльську, селянську Украïну, могильники, що не давали нi золота, нi зброï. Найважливiшi з могильникiв цiєï доби Зарубинцi на Середньому Надднiпров'ï, розкопанi В. Хвойкою та розкопана пiзнiше, вже перед другою свiтовою вiйною, Корчовата пiд Києвом. Вiдповiдно до назви цих пунктiв, визначаємо культуру цього типу як за-рубинецько-корчоватiвську. Перевiвши попередню кодифiкацiю матерiялiв, наявних в музеях Украïни, ми могли встановити до 3035 точок на Надднiпров'ï з знахiдками культури зарубинецько-корчоватiвського типу. З усiх дослiдникiв єдиний тiльки В. Хвойка, розходячись в думках з усiма iншими дослiдниками, взяв на себе смiливiсть ствердити, що ця культура, яку ми означили як зарубинецько-корчоватiвську, є послiдовним розвитком мiсцевоï культури попереднього часу та що змiна культурних типiв на Надднiпров'ï в цей перiод, про який ми тут говоримо, сталася без жадних перерв. В Древних обитателях Среднего Приднепровiя1910 В. Хвойка писав: Так звана скитська епоха в Середньому Надднiпров'ï поступово замiнюється епохою пiль похоронних урн, повне панування якоï вiдноситься до IIV ст. по Рiздвi. Змiна ця вiдбувається без всяких перерв з такою поступовiстю, що, вивчаючи середньонадднiпровську культуру за пам'ятками, що збереглися, можна констатувати цiлковиту послiдовнiсть в ïï розвитку. Пам'ятки двох перших вiкiв перед та пiсля Рiздва хоч ще й зберiгають залишки минулоï т. зв. скитськоï епохи, але в них помiтнi вже новi, привнесенi елементи, якi цiлком розвиваються в наступну епоху пiль похоронних урн (ст. 43). Зарубинецько-корчоватiвська культура це культура тубiльноï, осiлоï хлiборобськоï людности. Посуд, який ми знаходимо в Зарубинцях, Корчоватiй, Вишеньках i т. д., це пряме й безпосереднє наслiдування форм античного посуду, керамiки, яку ми знаходимо в пiвнiчно-чорноморських колонiях (в Ольвiï). Якщо заможна верхiвка, скотарi й вершники, володiли оригiнальними (автентичними) грецькими речами, то хлiборобська маса, не маючи ïх, копiювала, лiпила ïх, вiдтворюючи зразки, привезенi з Греччини, чи, власне, як довели дослiди Е. Кнiпович, з Малоï Азiï. Як часто трапляються точки з культурою заруби-нецько-корчоватiвського типу? Як густе було населення Украïни в цей перiод? Чи не були пам'ятки цього типу швидше винятком на Украïнi, нiж правилом? Аж нiякi Вiзьмiмо, для прикладу, Середнє Надднiп-ров'я, район Києва. В районi Києва та його околицi цi пам'ятки виявлено в таких пунктах: в самому Києвi (на територiï Десятинноï церкви), в Вiтi та в Корчоватiй. Отже, на вiдстанi 57 км одна вiд одноï. Це свiдчить про суцiльнiсть, а не про епiзодичнiсть розпросторення пам'яток зарубинецько-корчоватiв-ськоï культури в Середньому Надднiпров'ï, про суцiльнiсть заселення краïни, а разом з тим i про те, що хлiборобське населення в цей перiод на Украïнi було вже досить численне. Украïна була в цей час досить густо заселена. Фiбули (шпильки) з бронзи, якi становлять собою характерну приналежнiсть могильникiв з керамiкою зарубинецько-корчоватiвського типу, належать до т. зв. середнього Ла-Тену, перiоду, який в науковiй лiтературi датується 300100 ст. перед Рiздвом. Ви-никши десь в VIV ст. (пор. Залiсся на Радомишль-щинi), ця культура широко розпросторюється на Украïнi в III I ст. Вона є виразним свiдченням перемоги еллiнських впливiв i еллiнськоï (середземноморськоï) орiєнтацiï над туранськими i iранськими зв'язками, азiйськими та каспiйсько-малоазiйськими впливами, як це було за попередньоï, скитськоï доби. Украïна, як ми вже вiдзначили, вступає в античний перiод свого розвитку. Якi господарсько-економiчнi й разом з тим суспiльнi змiни сталися на Украïнi в цей перiод, на етапi переходу вiд скитськоï до античноï доби? На попередньому етапi скитство в своïх зв'язках з туранським свiтом виявило себе в скотарсько-вершницькому аспектi; в свою чергу, Iран, за цiєï доби, був, як ми вже знаємо, об'єктом експансiï скитiв на зовнi, завойовницькоï полiтики вершникiв, ïх грабiжницьких нападiв. Басмачство скотарiв-баïв обернуло Украïну в iмперiю вершникiв, призвiвши до збройного конфлiкту з персами. Важко сказати, якi наслiдки мав похiд Дарiя на Украïну, але фактом лишається те, що в наступний перiод, тобто саме в той, про який тут iде мова, зовнiшнi зв'язки Украïни ведуть не на Схiд i не на Пiвденний Схiд, а на Пiвдень. Морськi зв'язки заступають суходiльнi, як це було досi. Украïна втягається в орбiту боротьби мiж Мiтрiдатом i Римом за шляхи розв'язання проблеми свiтовоï iмперiï, i Мiтрiдат, що плекав iдею пон-тiйського розв'язання проблеми свiтовоï iмперiï, знаходить свою загибель в боротьбi з Римом на територiï Украïни. Мусимо вiдзначити тут основний господарчий факт: в основi зв'язкiв Украïни з античним свiтом лежало хлiборобство. Нагадаємо вже знанi нам факти. Хлiборобство, яке панувало на Украïнi за часiв Трипiлля i яке було пов'язане тодi з великохудобним скотарством, було одсунене на заднiй план спочатку вершництвом шнуровикiв, а тодi скитiв. В першому тисячолiттi перед Рiздвом на Украïнi хлiборобство починає знов поступово набирати того значення, яке воно мало колись. На базi цього розвитку тубiльного хлiборобства ростуть i змiцнюються взаємини з античним свiтом . В мiру поширення цих зв'язкiв орач-хлiбороб починає повертати собi втраченi економiчнi позицiï. Не забудьмо: давнiй свiт за часiв перед Рiздвом годується украïнським хлiбом, як i Голяндiя в 17 ст. по Рiздвi. В умовах налагоджених i сталих економiчних зв'язкiв з античним свiтом, в умовах ствердження вiйськово-полiтичноï могутности Риму скотарство втрачає свiй економiчний, а вершництво свiй полiтичний сенс. Навпаки, економiчна вага хлiборобства в господарському життi краïни, а разом з тим i вага хлiборобськоï громади супроти бая, скотаря й вершника зростає дедалi все бiльше. Господарство Украïни в цей перiод включається в економiчну систему античного свiту. Воно модернiзується, пiдпорядковується економiчним формам цього останнього. За змiненоï економiчноï системи основою господарства стає на Украïнi не худоба, а збiжжя. Вже В. Хвойка, цей найкращий знавець археологiчноï давнини нашоï краïни, в цитатi, яку ми навели вище, категорично обстоював, що т. зв. скитську добу наступна доба, яку ми означаємо як античну, а Хвойка визначав, користуючись археологiчною термiнологiєю, як епоху пiль похоронних урн, заступає без всяких перерв, з надзвичайною поступовiстю. Вiн стверджує цiлковиту послiдовнiсть розвитку. Вiн має ня увазi змiни в матерiяльнiй культурi, але те саме доводиться сказати й про змiну господарчих форм. Скотар-вершник-номад поступово робиться пережиткомгосподарчим, соцiяльним i полiтичним. В мiру росту господарського значення хлiборобства, в мiру втягнення Надднiпров'я в орбiгу античного свiту, iнтенсифiкацiï процесу еллiнiзацiï тубiльноï людности зменшувалося значення скотарства, сезонового кочiв-ництва, укрiплених городищ як льокальних центрiв вершницькоï верхiвки, вiйни й грабiжництва (басмачства), як безпосереднього джерела збагачення верхiвки. Не можна одночасно крамарювати й воювати. Вершник-скотар з номада перетворюється в експортера збiжжя. Замiсть кочувати з великими стадами худоби в зеленотравних степах Причорномор'я, Перед-уралля i Зауралля, вiн сидить за столиком таверни в Ольвiï або Херсонесi, його цiкавлять вiдомостi, привезенi матросами про коливання бiржових цiн на збiжжя в Олександрiï або Родосi. Смак вина примушує забути його про терпкий смак степового кумису. Друга половина першого тисячолiття перед Рiздвом це столiття iнтенсивного росту хлiборобства, розвитку хатнього промислу, ремесла, збiльшення кiлькостi населення, поступового оселювання Украïни, нiвеляцiï дотеперiшнiх соцiяльних противенств, якщо й не збагачення, то в кожнiм разi пiднесення добробуту основних мас хлiборобськоï людности. Щоб зрозумiти те, що сталося на Украïнi в цей перiод, треба не забути про ситуацiю, яку ми знаємо з етнографiчних джерел. Може здаватися дивним, як легко хлiборобська маса вiдтискує скотаря, як, зрештою, швидко зникає, в змiнених умовах, суспiльна функцiя скотарсько-вершницькоï верхiвки. Це все могло б здатись дивним, якщо б ми не взяли до уваги етнографiчних даних: справа в тому, що, за родовою традицiєю, скотар багатiй, власник великих стад, в межах родових взаємин, користується такою самою земельною дiлянкою, як i безхудобний бiдняк. Худоба е власнiстю скотаря, але не земельна дiлянка. Скотар як власник худоби є приватний власник, але в вiдношеннi до землi вiн не користується жадними правами приватноï власности. Тут дiють норми родовоï громадськоï власностi. Зрозумiло, що коли, за античноï доби, збiльшилося економiчно значення хлiборобства, при збереженнi громадсько-родових традицiй, колишнiй багатир-скотар опинився в такому ж правово-господарчому становищi, як i бiдняк. Слiд думати, що скотарська верхiвка не виявила достатньоï гнучкости, щоб в змiнених умовах опанувати новим процесом i зберегти за собою своє давнiшнє економiчне становище. Скотарська верхiвка не спромоглася затримати полiтичну владу над масами в своïх руках, як це було за попередньоï доби, коли хлiборобство було лише незначним додатком до скотарства, посiвна площа дуже малою супроти грандiозних просторiв, використовуваних для випасу худоби, i укрiпленi городища панували над вiдкритими хлiборобськими поселеннями околицi. В другий перiод античноï доби, про який буде мова далi (перша половина першого тисячолiття по Рiздвi), витворюється нова верхiвка, але вона, слiд думати, не має нiчого спiльного з попередньою, виростаючи з кадрiв хлiборобських громад. Та про це ще згодом. Огляньмо сказане ще раз. Пiдсумуємо сказане. Що сталося в Надднiпров'ï, на Украïнi в другiй половинi останнього тисячолiття перед Рiздвом? Ми вже говорили: краïна поступово змiнює своє господарче обличчя. Господарчий розвиток краïни скеровується в напрямку до розвитку хлiборобства. Городища зникають, вони втрачають те значення, яке мали досi. На перший план виступає село. Становi рiзницi в народi виразно нiвелюються: якщо за скитськоï доби народ був рiзко розчленований на стани i кожен стан плекав свою особливу форму господарства (панiвна верхiвкакочове скотарство; низихлiборобство), то тепер народ виступає як цiлiсть. В народi, що виступає як цiлiсть, хлiборобство вiдтискує скотарство на заднiй план. Вiдтискує його на периферiю, причому тереновий обсяг периферiï, використовуваноï скотарями для випасу своïх стад i вершниками для грабiжництва, в цей перiод рiзко скорочується, особливо в порiвняннi з попередньою добою. В цей перiод, а особливо наприкiнцi тисячолiття скитство остаточно перестає бути тим, чим воно було колись, отже, скитством. Воно перестає бути вершницьким i скотарським, яким воно було за попередньоï доби в своïх стосунках з тураиським свiтом середньоазiйських степiв, цим властивим, специфiчним вершницьким i скотарським свiтом, яким вiн лишився незмiнне вiд часiв скитiв i аж до першоï чверти 20 ст., даючи нам змогу з етнографiчних матерiялiв 19 ст. пiзнати скитський свiт таким, яким вiн був колисьдвi з половиною тисячi рокiв тому. Властивою ознакою скитства як такого є рiзке розчленування народу на стани, станова осiбнiсть окремих форм господарства, хлiборобство як станова приналежнiсть бiднякiв i скотарство як приналежнiсть багатiïв, перевага скотарства над хлiборобством, iснування приватноï власности на худобу, худоба як товар i грошi, iнтенсивне збагачення скотарiв-вершникiв, що своє кочове скотарство сполучують з грабiжництвом, з якого вони роблять собi професiю й промисел. Аристократично-скотарський уклад є властивою ознакою скитського суспiльства. За античноï доби все це змiнюється. Аристократичний скотарсько-вершницький уклад суспiльства демократизується. Суспiльство оселянюється. Якщо за скитськоï доби хлiборобство було приналежнiстю лише окремого стану, то за античноï доби ми спостерiгаємо зовсiм iнше: для цiєï доби характерне хлiборобство як приналежнiсть цiлого народу. Народ становить собою цiлiсть i виступає як хлiборобський. В цьому й полягає найбiльша виразна вiдмiннiсть скитськоï й античноï доби, на чiткому розмежуваннi яких ми настоюємо. Так ми пiдiйшли до iсторичних звiсток письмових джерел, як! ми можемо зрозумiти лише тепер. Як вiдомо, десь з II ст. перед Рiздвом iсторичнi джерела перестають згадувати про скитiв на Украïнi. Чим пояснити це? Звичайно, iсторик тлумачить це в той спосiб, що, мовляв, скити зникають на Украïнi, бо ïх вiдтискують з теренiв Надднiпров'я iншi народи, якi й заступають ïх. Мих. Грушевський в своïй Iсторiï Украïни-Руси (1898, 1 вид., т. 1) пише: Скитська держава тратить значiння й заникає пiд дальшим натиском сарматiв зi сходу, тракiв i бастарнiв з заходу й пiвночi (с. 58). Вiн посилається при цьому на Полiєна: В оповiданню Полiєна, що може належати не пiзнiше як до другоï пол. II в., сармати вже займають чорноморське побережжя (с. 59). Вiн зовсiм не аналiзує внутрiшнiх процесiв, якi привели скитську державу до втрати нею значення, яке вона мала доти. Вiн обходить питання про те, якi змiни стались в скитськiй державi, соцiяльнi, господарчi й полiтичнi, щоб тут знайти пояснення занепаду скитськоï iмперiï й зникнення скитства як такого. М. Грушевський мiграцiонiст. Вiн стоïть на мiг-рацiонанiстськiй точцi погляду, зводить всю суть iсторичного процесу до переселення. За Грушев-ським, новi народнi потоки витиснули зовсiм скитiв з наших степiв (с. 59). Про залюднення цiєï степовоï територiï пiсля розпросторення сарматських орд, коли досягнули вже Дунаю, головним джерелом служить [...]. Лише археологiчнi джерела можуть сказати щось про залюднення нашоï територiï. Звiстки давнiх письменникiв можна прокоментувати в належний спосiб лише тодi, коли ними оперувати, мавши в руках археологiчнi данi. Я зовсiм не збираюсь заперечувати наявности стрiчних мiграцiй, але я не можу зiгнорувати також i того, що з скитськоï генеалогiï, поданоï Геродотом (IV, 5), виходило б, що скити уважали себе автохтонами (виводили себе вiд доньки Борiстена) (с.49). Сенс змiн, що сталися на Украïнi в другiй половинi останнього тисячолiття перед Рiздвом, не можна звести до змiни скитiв сарматами, до того, що новi степовi орди витиснули колишнi. Я сказав би iнакше: скитство вигинуло як стан i як форма господарства. Античнi письменники звикли з уявленнями про скитiв пов'язувати уявлення про скотарiв I грабiжникiв. Скити для них це, насамперед, царськi скити й скити-кочiвники. Пiсля того, як замiсть розчленованих станiв виступив станово недиферен-цiйований народ, античнi письменники перестають згадувати про скитiв. Чужинцi-свiдки не могли не зауважити цього факту: зникнення верстви, нiвеляцiя станiв i витворення суцiльноï нерозчленованости народу, але вони не дали собi ради, щоб при побiжних згадках описати це явище. З тих пiр вони мовчать про скитiв. Вони мали рацiю. Адже скитiв як таких, якими ïх знав Геродот, бiльше немає. Що ж до новiтнiх iсторикiв, то вони iз згадки iсторичних джерел в II ст. про сарматiв та iз незга-дування про скитiв зробили цiлком довiльний висновок, що десь в II ст. сармати витиснули скитiв, хоч, насправдi, як ми бачимо з матерiялiв археологiчних розкопiв, цi матерiяли не дають нам жадних пiдстав говорити про те, щоб в цей перiод в Надднiп-ров'ï сталася якась ­рунтовна етнiчна змiна i один народ заступив iнший. Суть змiн, якi сталися в цей перiод в Надднiпров'ï, полягала в зовсiм iншому. Поширення археологiчних даних iстотно позначилося на наших уявленнях про минуле нашоï краïни, а вiдповiдно до того ми примушенi зовсiм iнакше ставитися також i до письмових джерел. Окремi народи й окремi племена пересовувалися i рухались: зi сходу на захiд, з заходу на пiвдень або на схiд, сармати, бастарни, траки i т. д., але основний масив лишився в цей перiод сталим, зазнаючи тих соцiяльних i господарчих змiн, про якi була мова вище. У свiтлi усього вище сказаного контури дослiджуваноï нами етногенетичноï проблеми набувають iншоï виразности. Немає сумнiву, осiлий хлiбороб Надднiпров'я повинен був зберегти за скитськоï доби те iндоєвропейство, якого вiн набув за попереднiх часiв, в процесi переборення новим iндоєвропейським елементом давнього неолiтичного трипiльського пiд­рунтя . Я навмисне згадав про осiлого хлiбороба, щоб вiдрiзнити його етнiчну долю за скитськоï доби вiд етнiчноï долi скотарськоï верхiвки, вiд долi тих царських скитiв, що, за свiдченням Геродота, iнших скитiв уважали за рабiв, вiд тих скитiв-кочiвникiв, що нiчого не сiяли, не орали. Лише цi скотарсько-вершницькi родовi групи туранiзуються або iранiзую-ться в скитський перiод, як про це вже була мова давнiше. Цiлком зрозумiло, ська культура на Днiстрi й Днiпрi. Усi наявнi данi кажуть за Вислу або Середню Нiмеччину (ИАК, 1904, XII, 85). Якщо б теорiя НiдерлеСпицина була правдивою, то це значило, що дана культура була б краще й виразнiше репрезентована в 3[ахiднiй] Украïнi. Тим часом, супроти Нiдерле, пам'ятки латенського типу, репрезентованi в 3. Украïнi, далеко бiднiшi, як в Надднiпров'ï. Порiвнюючи з чи Розумiється, усi цi формули носять лише попереднiй i приблизний характер, але все ж таки етнiчного погляду розв'язання етногенетичноï проблеми, це могло б значити, що народ звiльняється од чужинецьких домiшок, привнесених дотеперiшньою акцiєю верхiвки, приплив чужинецьких елементiв припиняється. В етнiчному життi краïни зникає тенденцiя, запроваджувана верствою кочових скотарiв-вершня-кiв: розчинитись в туранському або iранському свiтi. Соцiяльна й господарча нiвеляцiя наявних племен на широкому географiчному просторi повинна була призвести до зменшення цих станово-племiнних вiдмiн i до витворення одноманiтноï й суцiльноï народноï маси. Якщо ми й не можемо на сьогоднi нiчого сказати бiльше, то, в кожнiм разi, i в межах зазначеного ми сказали багато: адже ми вiдзначили провiднi тенденцiï доби. Наприкiнцi роздiлу я дозволю собi повернутися до теорiï, яку висловив Л. Нiдерле. За Нiдерле, культура, яку ми тут дослiджували, рухалася з Заходу на Схiд, од Висли до Днiпра, з Галичини до Киïвщини. Ми наводимо цитату з А. Спицина, який твердив цiлком категорично: Ледве чи можна вагатись при розв'язаннi питання, звiдкiль саме з'явилась латенська культура на Днiстрi й Днiпрi. Усi наявнi данi кажуть за Вислу або Середню Нiмеччину (ИАК, 1904, XII, 85). Якщо б теорiя НiдерлеСпицина була правдивою, то це значило, що дана культура була б краще й виразнiше репрезентована в 3[ахiднiй] Украïнi. Тим часом, супроти Нiдерле, пам'ятки латенського типу, репрезентованi в 3. Украïнi, далеко бiднiшi, як в Надднiпров'ï. Порiвнюючи з численними знахiдками середньолатенських фiбул на Киïвщинi, в 3. Украïнi досi вiдзначено тiльки два пункти (Яр. Пастернак, кор. арх., 1932, с. 36). Проф. Гадачек свого часу розкопав в Преворську могильник, який дав керамiку (посуд), цiлком тотожно з керамiкою Зарубинцiв Корчоватоï. Подiбнiсть керамiки Зарубинцiв i Преворська виразно вказує на спорiдненiсть зарубинецько-корчоватiвськоï групи Надднiпров'я й преворськоï 3. Украïни. Але мiж цими групами Надднiпров'я й Галичини є певна вiл мiннiсть. Зарубинцi дають середньо- й пiзньолате`ськi фiбули (шпильки); окрiм того. Зарубинцi датується також знахiдкою тут ольвiйськоï монети III С7. перед Рiздвом. Це значить, що зарубинецько-корчова-тiвська культура в Надднiпров'ï iснує вже десь по-починаючи з III ст. Тим часом пам'ятки преворського типу в 3. Украïнi, замiсть середньолатенських фiбул, дають фiбули пiзнiшого часу (т. зв. сильно профiльованi) (М. Смiшко). Про що свiдчить цей факт? Це свiдчить, що твердження Л. Нiдерле про рух трупо-пальних могильникiв з Надвисляння в Надднiпров'я неправдивi. Могильники з керамiкою преворсько-за-рубинецького типу бiльш давнi на Днiпрi i бiльш пiзнi на територiï в верхiв'ях Днiстра, Висли, 3. Буга. Надднiпров'я також знає сполучення керамiки за-рубинецького типу й сильно профiльованих фiбул (Грищинцi, Ржищiв), але цi пам'ятки належать часу бiльш пiзньому, нiж Зарубинцi й Корчовата. Iнакше кажучи, Преворське, Грищинцi, Ржищiв становлять собою пiзнiй стан в розвитку зарубинецько-корчоватiвськоï культури. Археологiчний матерiял стоïть в рiзкiй суперечностi з теорiєю Л. Нiдерле. Якщо б ця теорiя вiдповiдала фактам, то преворсько-зарубинецька керамiка на Заходi повинна була б сполучуватися з бiльш давнiми типами фiбул i на Сходi з бiльш пiзнiми, тим часом ми бачимо, що, насправдi, є цiлком навпаки. Зарубинцi давнiшi за Преворське. Теорiя Л. Нiдерле зазнає поразки в зiставленнi Зарубинцiв i Преворська . Отже, як ми ствердили вище: керамiка культури зарубинецького типу не прийшла на Надднiпров'я з Заходу: вона є продуктом тубiльного наслiдування античного посуду, який потрапляв в Надднiпров'я з Пiвдня, з Причорномор'я, з тамтешнiх грецьких колонiй i, насамперед, з Ольвiï. АНТИЧНА ДОБА Другий перiод (IV ст. по Рiздвi) Як ми вже згадували вище, в iсторiï Украïни давнiх часiв за античноï доби ми вiдрiзняємо два перiоди: перший, давнiший, з V IV ст. перед Рiздвом, про який уже була мова, i другий, наступний, який ми датуємо IV столiттям по Рiздвi, що становить собою дальший i вищий стан розвитку матерiяльноï культури попереднього перiоду . До останнього часу в археологiчнiй науцi було вiдомо лише 57 пам'яток з цього перiоду (Черня-хiвський могильник, розкопаний В. Хвойкою на Середньому Надднiпров'ï, на пiвдень од Києва поблизу Трипiлля: могильник в с. Маслово на пiвднi Черкащини та iншi). Вiдсутнiсть виразних вiдомостей про населення Украïни в цей перiод у античних письменникiв, з одного боку, незначна кiлькiсть археологiчних пам'яток, з другого, спричинювались до того, що в iсторiï давньоï Украïни утворювалася величезна лакуна. Цiлий iсторичний перiод випадав з-пiд уваги дослiдникiв, бо що можна було сказати про люднiсть басейнiв Днiпра, Донця, Днiстра й Буга, яка не була названа в античних джерелах? Звiстки про скитiв обривалися десь коло III ст. перед Рiздвом. Вiдомостi про сарматiв не мали жадного вiдношення до Середнього Надднiпров'я, а звiстки про слов'ян з'являлися, властиво, лише в VVI ст. по Рiздвi. Обмаль вiдомих археологiчних пам'яток давала привiд до цiлком невiрних висновкiв. Археолог В. Хвойка копав переважно на Правобережжi, в районi Трипiлля Канева. З цiєï, по сутi справи, цiлком випадковоï обставини робили висновок, нiбито саме Правобережжя, район Трипiлля Канева, був основним осiдком тодiшньоï людности, мiсцем виключного розпросторення культури черняхiвського типу, а вся iнша величезна територiя Украïни мiж Днiпром i Доном лишилася незаселеною. Залюдненiсть Украïни в цей перiод бралася пiд сумнiв. Недостатня дослiдженiсть Украïни за наших часiв в археологiчному вiдношеннi проектувалася в минуле, як властива ознака давнини. Тубiльне населення краïни оберталося в фiкцiю. Украïна здавалась пустелею. Позбавлену населення краïну iсторики трактували як мiсце тимчасового перебування народiв, що рухались з пiвночi на пiвдень, з Балтики в Причорномор'я або зi Сходу на Захiд, з Середньоï Азiï на Балкани, здобуток випадкових пересельцiв, якi тут довго не затримувались i на шляхах своïх переселень пам'яткою свого тимчасового перебування на територiï Украïни лишали окремi могили своïх померлих спiвплеменникiв. Такою уявлялася Украïна перших столiть нашоï ери, колосальний лiсостеповий, нiким не залюднений простiр, величезна пустеля, теренова порожнеча, з де-не-де розкиданими мiсцями осель племен, що перемандровували7. Зрештою, така картина, як вона малювалась в уявленнi iсторикiв, була лише слушним коментарем до незначноï кiлькости пам'яток, згадуваних в археологiчнiй лiтературi. Що бiльше можна було сказати про Украïну IV ст. по Рiздвi, коли на всiй ïï територiï можна було нарахувати лише 57 точок культурних пам'яток з цього часу?... Iсторики оперували уривчастими даними майже вiдсутнiх, в кожнiм разi недостатнiх письмових джерел. Археологiя не додавала до цього майже нiчого. Тим-то дослiдникам доводилося обходити мовчанкою добу, про яку вони не мали нiчого сказати. Так i будувався виклад: замiсть того, щоб говорити про Надднiпров'я, про територiю мiж Днiстром I Донцем, говорили про периферiю, прикордоннi смуги, про перехрещення свiтових шляхiв. Не про осiлу люднiсть, а про етнiчнi мiграцiï. Про перших ми не знаємо нiчого, навiть назви; якщо ж. ми щось i знаємо, то саме про тих, що пересолювались: сармати, алани, бастарни, готи, гуни i т. д. Виклад зосереджувався на теренах, народах, подiях Чорномор'я: Боспор i Боспорське царство, Танаiд, Херсонес, Олiвiя , Рим, окупацiя Римом античних мiст пiвнiчного Надчорномор'я , поява готiв, боротьба готiв з Римом, походи аланiв i розгром гунами готiв. Повертаючись до Середнього Поднiпров'я, iсторики починали говорити вже про антiв i слов'ян , про факти, знанi з вiзантiйських письменникiв V VI ст. Цiла доба випадає цiлком. Кодифiкацiя археологiчних пам'яток , робота над вивченням фондiв, накопичених в музеях, дозволила грунтовно змiнити нашi уявлення про цей перiод, внести в науку новий, досi не знаний матерiял i створити мiцну джерелознавчу базу для вiдтворення повноцiнноï картини минулого життя на Украïнi в I V ст. по Рiздвi. Могильники типу Черняхова були не поодиноким, а суцiльним явищем на Украïнi. Замiсть 57 пам'яток ми мали змогу нарахувати ïх бiльше 200, хоч i це тiльки попередня цифра ще незавершених дослiджень. Культура черняхiвського типу не становить винятку для якоï-небудь одноï мiсцевости Украïни. Вона такою ж мiрою властива для Середнього Надднiпров'я, як i для нижнього Днiпра, для Правобережжя, як i для Лiвобережжя, Пересiчнянський могильник коло Харкова не менш типовий для цiєï територiï басейну Донця, як i Черняхiв на Середньому Днiпрi для Киïвщини. В найкраще обслiдуваних районах, примiром, коло Трипiлля, вiдсталь мiж окремими кунетами не перевищує 35 кiлометрiв. Те саме можна сказати i про Надднiпров'я в порожистiй його смузi мiж Днiпропетровськом та Запорiжжям. Якщо за попереднього перiоду Середнє Поднiпров'я було вже досить залюднене i окремi поселення траплялися на вiдсталь 57 км, то на даному етапi кiлькiсть поселень збiльшується майже вдвiчi. Адже ж, як сказано, на окремi точки з культурою черняхiв-ського типу ми натрапляємо на вiдстанi, що не перевищує 35 км . Беручи до уваги густоту заселення територiï в мiсцях найкраще обслiдуваних та суцiльнiсть роз-просторення пам'яток з культурою черняхiвського типу, ми матимемо всi пiдстави припустити, що населення Украïни в цей перiод повинно було досягати кiлькох мiльйонiв. Дуже характерно, що в цей перiод формується тереновий простiр Украïни саме в тих межах, що згодом визначать етнографiчнi межi Украïни. Адже ж пам'ятки черняхiвського типу простяглися суцiльною масою на всiй територiï сучасноï Украïни, вiд верхiв'ïв Днiстра й Бога до Дiнця i вiд Десни до узбережжя Чорного моря . Iншими словами, формування етнографiчноï територiï украïнського народу в знаних нам нинi межах сталося в другий перiод античноï доби, факт надзвичайноï ваги, який ми маємо змогу вiдзначити тут вперше. Трипiльцi жили в вiдкритих поселеннях на плато; шнуровики почали селитися на прибережних мiсцях в городищах-бургах. Городища були типовою ознакою скитськоï доби. Це значило, що процес мiстотворення й вiдокремлення мiста вiд села досить виразно виявився за скитських часiв. Що характерно для скитськоï доби? Розташування поселень в лiсовiй i лiсостеповiй смузi Надднiпров'я на невисоких вiдкритих мiсцях, вiдсутнiсть в цiй смузi городищ, принаймнi досi ïх ми не знаємо, все це показує, що в даний перiод умови життя значно змiнилися на Украïнi в порiвняннi зi скитською й пе-редскитською добою. Вiдпала потреба в укрiплених городищах. Суспiльнi взаємини, мiжплемiннi стосунки, зовнiшня ситуацiя на даному вiдтинковi часу не примушувала мiсцевий люд вибирати для своïх поселень високi вiдрубно розташованi береговi маси-кручi зi стрiмчастими схилами, змiцнювати цi мiсця, насипати вали, копати рови, робити мурованi вежi й стiни. Навiть зовсiм дрiбнi громади, як це показують Писаревиця або Ставище поблизу Трипiлля, почували себе в цiлковитiй безпецi, селячись на вiдлогих пагорбках, вiдкритих i приступних з усiх бокiв. Iнвентар поховань вказує нам на те саме, на що вказує й тип селищ. Як серед селищних пунктiв на Середньому Надднiпров'ï немає укрiплених поселень, городищ, селищ воєнiзованого типу, бургiв, так i в iнвентарi поховань Черняхiвського, Маслiвського та iнших могильникiв ми не натрапляємо на жадне чоловiче поховання, яке дало б нам залишки меча або якоïсь iншоï зброï. Це значило б, небiжчика не розглядали як вояка в потойбiчному життi. В могилу йому клали прикраси, грошi, його збагачували ïжею, ставили для нього посуд, разом з вiвцею лишали йому нiж, щоб небiжчик мiг одрiзати собi шматок м'яса, але зброï йому до могили не клали. Чи не слiд було б зробити звiдцiля висновок, що вiйськова справа за цiєï доби не була, супроти попередньоï скитськоï доби, професiйною справою окремих осiб? Мечiв ми не знаходимо в музейних збiрках. Про цих не згадується i в лiтературi. Це значить, спецiялiзованоï вiйськовоï зброï немає, як немає i окремоï вiйськово-становоï групи . Так є на пiвночi в Киïвщинi, Полiссi, на середньому Днiпрi, в лiсовiй i в лiсостеповiй смузi. Дещо iнше ми спостерiгаємо на пiвднi, в районi нижнього Днiпра, в степовiй смузi. Як сказано, для лiсовоï смуги характернi поселення вiдкритого типу; супроти того для степовоï смуги характернi городища-бурги, не селища, а мiста, оточенi мiцними стiнами й глибокими ровами. Поселення мiського типу з високими кам'яними вежами, мурованими з мiсцевого мушлеватого вапняку, становлять властиву ознаку Нижнього Надднiпров'я. Такi, примiром, найкраще знанi: Би-зюкове городище, городок Миколаïвка (козацьке) та iншi. Матерiяльна культура, яку ми знаємо з I V ст. по Рiздвi на Украïнi, має певнi мiсцевi варiянти, досить виразнi мiсцевi особливостi, але вона позбавлена локальноï вiдокремлености тубiльного партикуляризму. Це матерiяльна культура, яка несе на собi ознаки унiверсалiзму. В лiтературi висловлювались рiзнi погляди з того приводу. Нiвелiйованiсть культури перших столiть по Рiздвi пояснювали впливами Риму, всесвiтнiм обсягом римськоï торгiвлi, анексiонiстiвською полiтикою Римськоï iмперiï, прагненням Риму до свiтового панування. Вiдповiдно до цього цей перiод IV ст. по Рiздвi означили в лiтературi як римську епоху, або добу римських впливiв. Я був би проти того, щоб античну добу в iсторiï Украïни означити як добу римських впливiв, як римську добу. Не слiд усього в цiй добi вiдносити виключно на рахунок Риму. Не Рим був iнiцiятором нiвеляцiï, i не вiн був монопольним чинником цього процесу. Не слiд нi недооцiнювати, нi переоцiнювати ролi Риму. Не забудьмо другий перiод античноï доби на Украïнi, безпосередньо пов'язаний з першим, попереднТм. Культура черняхiвського типу генетично, спадково пов'язана з культурою зарубинецького типу, а вже ця остання несе на собi всi ознаки нiвеляцiйних впливiв Середземноморського культурного свiту антично-сти. Там, де говорили про Рим, можливо, слiд було б говорити про еллiнiстичний свiт. Ця доба знає кiлька варiянтiв розв'язання проблеми свiтовоï iмперiï, i римський варiянт це тiльки один з кiлькох. Щоправда, римляни дiяли систематично й послiдовно, ïх полiтицi не можна вiдмовити в цiлком певнiй i однозначнiй цiлескерованостi. Через кожнi 60 рокiв державний римський кордон пересувався далi на пiвнiч i схiд. На початку I ст., за часiв iмп. Августа, римський державний кордон наблизився до Дунаю. За Траяна, на поч. II ст., з прилученням до римськоï держави провiнцiï Дакiï в 106 р., кордон пройшов по Серету, присунувшись уже до Днiстра. Друге столiття час найдальшоï експансiï Риму на схiд. Ми не знаємо ще сьогоднi, як далеко на пiвнiч од Чорноморського узбережжя простяглася в глибину суходолу сфера вiйськовоï акцiï римських легiонiв. В кожнiм разi, ми знаємо, що вона охоплює час понад столiття. Послiдний напис на пошану iмп. Филипа з 248 р. стверджує, що в цей час, тобто в серединi III ст. римський гарнiзон ще знаходився в Ольвiï, хоч, певно, це були вже останнi часи його перебування в цiй мiсцевостi. Дати вiйськового просування Риму на схiд збiгаються з датами римських монетних знахiдок, а цi останнi з датами розвитку торгових взаємин. В грошових скарбах Надднiпров'я I ст. трапляються лише поодинокi монети Нерона, дещо бiльше є вже Траянових монет. Основну масу римських монет в скарбах складають монети II ст. (Антонiни Пiя, Марка Аврелiя, Фаустiни, Комоди). З Септимiом Севером, тобто з поч. III ст., кiлькiсть римських монет у скарбах вiдразу зменшується . Це час, коли вiд гирла Дунаю i до Рейнськоï дельти починається вiйна варварських народiв Европи проти Риму. Мiж сторонами, якi воюють, не могло бути жадноï регулярноï торгiвлi. Потрiбнi ще будуть детальнi дослiди iнвентаря Черняхiвського, Маслiвського та iнших могильникiв, але, гадаю, що вже сьогоднi можна ствердити, що ма-терiяльна культура черняхiвського типу не е продуктом римських впливiв, культурою, принесеною в варварське середовище римським крамарем i легiонером. Вона виникла ще перед римськими часами, незалежно вiд римських впливiв i за цiлком iнших iсторичних обставин. Культура черняхiвського типу не могла виникнути на базi торговельних зносин з римлянами з тоï простоï причини, що вона склалася в Дунайсько-Днiпровсько-Донськiй областi ще перед тим часом, як римський вплив, торгiвля й панування стали тут вирiшальним чинником. Ця культура в основному своєму iнвентарному складi мала за собою, принаймнi, два столiття iснування перед тим, як римська торгiвля й вiйськовий окупацiйний режим легiонерiв почав вiдчуватись в смузi Днiпровсько-Бузького лиману. Я не заперечую того, що терор римського окупанта, що запроваджував тут пакс романа, мiг призвести до ­рунтовних змiн i глибоко позначитись на становищi мiсцевоï людности, я не вiдкидаю можливости навiть бiльш-менш суцiльноï романiзацiï, латинiзацiï мiсцевоï людности десь в II III ст., але це все нiчого не змiнює в основному фактi, а саме в тому, що черня-хiвська культура, зростаючи своïми корiннями в зарубинецьку, в цей час уже визначила себе в своïх основних елементах. Вiддамо кесаревi все, що належить вiддати кесаревi, але не треба за рахунок Риму вiдносити те, що сформувалося в Надднiпров'ï незалежно вiд Риму. Культура черняхiвського типу продукт дiяння тих нiвеляцiйних тенденцiй, якi виявилися в серединi варварського суспiльства, почавши дiяти ще за попереднього перiоду. Вони проявилися незалежно вiд дiяння римських впливiв ще перед ними i, можливо, навiть супроти них. Римляни продовжували те, що вже мало мiсце ще перед ïх появою в пiвнiчному Причорномор'ï, але вони (в IIIII ст. по Рiздвi) внесли в свою акцiю тi елементи мiлiтарного гноблення, примусовоï романiзацiï, чого на попередньому етапi, в зносинах з еллiнами, слiд думати, не було. Не можна думати, що полiтика Риму на Балканах була одна, а в степовiй смузi пiвнiчного Причорномор'я вона була iншою. Слiд гадати, що в нижнiй течiï Днiстра, Бугу, Днiпра так само римляни розгорнули величезнi роботи по будуванню системи оборонних валiв (т. зв. Траянiв вал), фортець, мурованих кам'яних стiн, прокладання брукованих -шляхiв, що повиннi були з'єднувати периферiю з адмiнiстративними центрами, як це вони робили й по всiх iнших мiсцях. Чоловiкiв гнали ламати камiння, брукувати шляхи, мурувати стiни, працювати в шахтах. Iшло iнтенсивне рекрутування тубiльноï людности для служби в римських легiонах Малоï Азiï й пiвнiчноï Африки. Широко розгорнулася торгiвля рабами, яких потребувала римська промисловiсть, сiльське й домове господарство Iталiï. Тубiльне населення, яке наважувалося чинити опiр римському пануванню, винищувалося. Так було скрiзь, де здiйснювалося римове панування. Iсторики, якi розробляли iсторiю давнього свiту, бачили в Римi центр свiтовоï iсторiï i не бачили жадноï iсторiï поза iсторiєю Риму. Однак i римське панування мало своï межi: мала межi римська могутнiсть; територiяльне розпросторення римлян також мало своï границi. В цьому перiодi античноï доби, який охоплює IV ст. по Рiздвi, ми вiдрiзняємо кiлька етапiв: 1) перший, безпосередньо пов'язаний з попереднiм, коли римська вiйськова й торговельна акцiя ще не зачепила теренiв Надднiпров'я; 2) другий етап, коли почали проявлятись процеси, що ïх слiд вiднести на рахунок римлян пiд час ïх перебування на пiвднi Украïнi в II ст. та десь до середини III ст, i, нарештi, 3) третiй етап, коли дiяли процеси, що стали наслiдком попереднiх. Iсторики й археологи, якi не розчленовували цих етапiв, а весь перiод означили суцiльно як добу римських впливiв, або цiсарську добу, злам матерiяльноï культури на Украïнi (перехiд вiд Зарубинцiв до ЧерняховаМаслова) односили не до поготикiв новоï ери i не до I ст. по Рiздвi, а до середини III ст. Я тримаюсь протилежноï думки, яку я вже висловив вище: злам матерiяльноï культури в Середньому Надднiпров'ï, перехiд од зарубинецькоï культури до черняхiвськоï стався на першому етапi, ще перед приходом римлян. Щоб пояснити появу нових елементiв в матерiяль-нiй культурi Надднiпров'я в I ст. по Рiздвi, проф. Д. Я. Самоквасов висунув теорiю, пов'язавши цi зрушення з гiпотетичне припущеною ним етнiчною мiграцiєю дако-гетського населення Наддунав'я. Згiдно з цiєю теорiєю дако-гети, населення балканського пiвострова, пiд тиском римськоï експансiï, внаслiдок вiйн, ведених iмп. Траяном, було витиснене з Наддунав'я. Воно кидає мiсце своïх давнiх поселень i пересувається в Надднiпров'я. На думку проф. Самоквасова, про факт цього переселення свiдчать римськi монетнi скарби, яких так багато трапляється в Надднiпров'ï. Населення Наддунав'я, тiкаючи з Балкан i не маючи можливостi врятувати своє майно, захопило з собою лише грошовi цiнностi. Однак, саме монетнi скарби й свiдчать проти цiєï складноï мiграцiонiстськоï комбiнацiï поважного вченого. Якщо б, справдi, Траянове завоювання Дакiï спричинилося до виселення тубiльноï людности з Балкан в Надднiпров'я, то в скарбах на територiï Украïни переважали б монети Траяновi та передтраяновi, тим часом в скарбах Надднiпров'я ми знаходимо в основнiй масi монети пiслятраянових часiв. Черняхiвська культура не є дако-гетська; вона не принесена балканськими емiгрантами за часiв Траяна на Украïну. Iснує ще один погляд. Вiн поширений в захiдноєвропейськiй науцi i користується визнанням не тiльки в нiмецькiй науцi, але i в польськiй, i навiть в украïнськiй. Згiдно з цим поглядом, черняхiвська керамiка це готська керамiка. Вiдповiдно до вiдомостей iсторичних джерел про переселення готiв з Прибалтики в Причорномор'я, нiмецькi вченi твердили про це ми вже згадували, що Черняхiв, Маслово i т. д. це виразнi свiдчення перебування готiв на Украïнi. Мусимо визнати, поки було знано на Украïнi 5 7 пам'яток даного типу, i цiла Украïна уявлялась як лiсова й степова пустеля, готська гiпотеза зберiгала за собою певну частину правдоподiбности. Вона здавалась вiрогiдною, оскiльки жадних iнших пам'яток не було вiдомо на Украïнi, а письмовi джерела виразно говорили про перебування тут готiв десь з 215 р., в 266 р. тощо. При тому становищi розробки джерел, яке ми маємо на сьогоднi, готська гiпотеза втрачає всi пiдстави. Доводиться спитати, як готи, порiвнюючи в дуже короткий час могли суцiльно заселити такий величезний терен, як простiр Украïни вiд Днiстра до Донця i вiд морського узбережжя до смуги Десни?.. Хронологiчно ïх поява, за письмовими джерелами, припадає на IIIII ст., тим часом приписувана ïм культура в своєму безпереривному розвитковi вростає в культуру попереднiх столiть. Вона iснувала в своïх праосновах органiчно й послiдовно ще тодi, коли готи нiкуди з Прибалтики не рухались. Кому етнiчно не належала б черняхiвська культура, в кожнiм разi про неï можна цiлком категорично ствердити, що вона принесеною ззовнi культурою не була. Готи не могли принести з собою на Украïну культури черняхiвського типу. Культура черняхiвського типу стояла на далеко вищому рiвнi матерiяльного розвитку, нiж та культура, що була властива готам, гепiдам та iншим германським племенам на ïх батькiвщинi, в нижньому Надвисляннi. Усi три згаданi теорiï, римська, дако-гетська й готська, шукали пояснення, щоб з'ясувати змiни в матерiяльнiй культурi Надднiпров'я, в зовнiшнiх чинниках. Тим часом ця змiна сталася внаслiдок дiяння не зовнiшнiх, а внутрiшнiх iманентних чинникiв. В IIV ст. основний масив тубiльноï людности Надднiпров'я не змiнювався . Змiна культури на Середньому Надднiпров'ï сталась не внаслiдок етнiчних мiграцiй. Тут мала мiсце не змiна населення, як твердили дослiдники, а перехiд тубiльноï людности на вищий ступiнь матерiяльного розвитку. Цей перехiд стався спочатку на Нижньому Надднiпров'ï, а пiзнiше, з запiзненням на 100150 рокiв, на Середньому Надднiпров'ï. Середнє Надднiпров'я в вiдношеннi до Нижнього за античноï доби було периферiєю. Культурнi центри лежали на Пiвднi. Порожиста смуга Днiпра й нижнє Надднiпров'я дають ранiше модернi форми, нiж Середнє Надднiп-ров'я. Пiвдень випереджає Пiвнiч. На Пiвночi ще тримаються архаïчнi зарубинецькi форми, коли вони на Пiвднi вже зникли. Слiд думати, що протягом 1-го столiття по Рiздвi Пiвнiч навздоганяє в своєму культурному розвитковi Пiвдень, i Середнє Надднiпров'я в II ст. має вже таку саму матерiяльну культуру, як i Нижнє Надднiпров'я. IV ст. по Рiздвi другий перiод античноï доби перiод iнтенсивного росту хлiборобства, високого розвитку тубiльного ремесла й значного поширення торгiвлi. Вершництво, яке переважало за скитськоï доби, остаточно зникає в цей перiод в Надднiпров'ï. Нi Черняхiвський, нi Маслiвський могильники не дають i найменшого натяку на iснування в межах даних громад будь-якого вершницького прошарку. Вершництву як соцiяльному або ж як господарчому явищу немає мiсця в Надднiпров'ï в цi столiття. Великостадне скотарство вiдмерло. Хлiбороб остiльки змiцнiв економiчно й господарче, що на переважнiй, якщо не виключнiй, територiï Украïни не лишив достатнього мiсця для випасу великих стад худоби й табунiв коней. В краïнi густо заселенiй не було де розгорнутися й поширитися скотарству вершникiв. В мiжсiллï паслися невеликi стада хлiбороб[ськi]. На однiй з попереднiх сторiнок я мимохiдь вказав на тереновi простори, охопленi в цi столiття поширення матерiяльноï культури черняхiвського типу. Я вiдзначив також i те, що вони збiгаються з теперiшнiми етнографiчними межами украïнського народу. В даному конспектi я хотiв би вказати на те, про що була мова безпосередньо перед цим, а саме, що матерiяльна культура IV ст. на Украïнi була культурою хлiборобськоï людности. Я вже говорив про змiну хлiборобських i вершницьких епох в iсторiï Надднiпров'я. З цього погляду дуже характернi також i тереновi змiни, що сталися протягом тисячолiть. За античноï доби в IV ст. по Рiздвi Украïна консолiдується, як сказано, в тих самих територiяль-них межах, що згодом стануть етнографiчними межами украïнського народу. В епоху трипiлля тодiшнє хлiборобське населення Украïни освоïло приблизно той же терен, хоч i дещо в вужчих рямках. В кожнiм разi воно виявило тенденцiю поширюватись в тих же напрямках, не переступаючи, однак, на пiвнiч смуги Десни й досягаючи на Лiвобережжi границь, якi на сьогоднi архелогiчними розкопами ще тим часом не устiйненi навiть приблизно. Для трипiльськоï доби характерне тяжiння: з одного боку, до Анау й Малоï Азiï, а з другого боку, до Наддунав'я, областей, позначених, як i Украïна, наявнiстю культури мальованоï керамiки. Вершництво, вiдповiдно до своєï прямоï функцiï, за наступноï, пiслятрипiльськоï епохи, та особливо за пiзнiшоï, скитськоï доби, вийшло далеко за кордони ДнiстраДонця. Як ми вже згадували, вершництво скотарiв копове, воно iмперiялiстичне, призводить до конгломерацiï народiв i до поширення теренових меж. Воно не консолiдує люднiсть, а, навпаки, розсiює ïï. Кавалерiйська iмперiя скитiв мала свого часу таку саму розтяглiсть, як i пiзнiше подiбнi iншi формацiï, примiром, алани, якi деякий час панували на просторi вiд Межирiччя (за Аральським морем) i до Дунаю. Хлiборобство, опановуючи знов соцiяльно-госпо-дарчу ситуацiю на Украïнi за античноï доби з VIV ст. перед Рiздвом, не тiльки повернуло в першi столiття по Рiздвi Украïну в ïï передскитськi, тринiльськi тереновi межi, але усунуло з даноï територiï ту етнiчну строкатiсть, яка була ознакою євразiйськоï Скитiï, роздяглоï в лiсостепах од Альп вропи до Обi в Азiï. Антична епоха не знала яскравих, сказати б, вiдрубних соцiяльних противенств скитськоï доби, бiдняка-хлiбороба й багатiя-скотаря вершника. Нi Пересiчнянський могильник на Харкiвщинi, нi Чер-няхiвський на Киïвщинi або Привiльнянський в порожистiй смузi Днiпра не дають матерiялiв, якi дозволили б говорити про iснування соцiяльно й господарче вiдмiнноï верхiвки. Поховання хлiборобiв майже рiвнозначнi одне одному. Деякi з поховань в Масловi мають замiсть бронзових фiбул золотi. Верхiвка, що прикрашає себе золотими прикрасами, iснує, вона видiлялась, але не такою мiрою, щоб накопичити для себе скарби Куль-Оби або Чортомлика. Мiж верхiвкою скитськоï доби i античноï є ­рунтовна рiзниця, бо ця друга iснує поруч з своïми спiв-племенцями, а не окремо вiд них. Антична доба, усунувши з соцiяльно-господарчого життя противенства попередньоï, унiфiкувала люднiсть, однотипiзувала населення на територiï Днiстра Донця Десни Моря. Територiя звузилася, люднiсть сконцентрувалася. Як ми вже сказали, матерiяльна культура пiд Харковом однотипна з культурою могильникiв пiд Ковелем на Волинi. Концентрацiя людности, однотипноï в своïй матерiяльнiй культурi, однозначноï соцiяльно, процес ïï господарчоï й соцiяльноï унiфiкацiï на протязi майже тисячолiття все це повинно було позначитися на етногенетичних процесах, якi почалися в цей час на данiй територiï. Протягом цих столiть на територiï вiд Днiстра до Донця i вiд. Моря до Десни витворювався колосальтiй людський масив, соцiяльно й господарчо однзначний, що перебував пiд безпосереднiм впливом античного середземноморського свiту. Тисячолiтня консолiдацiя господарче й соцiяльно тотожнього населення на певнiй територiï є факт i фактор, повз який не може пройти жаден дослiдник етногенетичних процесiв. Вершнiщтво в пiслятрнпiльську (передскитську) та особливо скитську добу розхитало ту етнiчну суцiльнiсть, яка була властива людностi Украïни за часiв трипiлля. Хлiборобство античноï доби витворило знов нову етнiчну однiсть, на яку доводиться вважати, переходячи вiд праiсторiï й передiсторiï ло iсторiï. Матерiяльна культура Черняхова, Маслова, Пересiчнянського могильника зникає на Украïнi десь коло середини першого тисячолiття по Рiздвi. З VVI ст. спочатку вiзантiйськi письменники, а тодi арабськi джерела починають говорити про слов'ян на територiï Украïни. Слiд сказати, що матерiяльна культура слов'ян VIX ст. i наступна культура князiвських городищ ХXIII ст. не тотожнi з культурою Черняхова або Маслова. Керамiка з Чорноï могили в Чернiговi, або Княжоï гори на Росi пiд Сахнiвкою, чи Райкiв на Гнилопатi пiд Бердичевом не є керамiкою Черняхова. Антична доба закiнчується десь в IVV ст. I слов'янська починається в VVI, заступаючи першу. Мiж цими двома добами стався розрив. I цей факт зникнення на всьому просторi Надднiпров'я культури черняхiвського типу слiд вважати за вирiшальний в iсторiï Украïни першого тисячолiття по Рiздвi. Антична культура на Украïнi вигибає, ïï заступає iнша, грунтовно вiдмiнна вiд неï. В життi людности Надднiпров'я вiдбувається злам, приходить криза, стає катастрофа, обсяг якоï ми можемо уявити собi лише в той спосiб, що цiлком чiтко скажемо собi: культура античноï доби й культура слов'янськоï доби це культура, що рiзко вiдрiзняється одна вiд одноï. Хто винищив тодiшню люднiсть Украïни? Гуни, готи, монголи й турки, вершники, що йшли з Азiï?.. На це важко вiдповiсти сьогоднi. В кожнiм разi процеси, властивi часам великого переселення народiв, призвели до занепаду матерiяльноï культури античноï доби i до знищення тiєï хлiборобськоï людности, яка заселювала тодi територiю Надднiпров'я . Цiлком? На всiй територiï Украïни? Без слiда? Не цiлком! На полицях Етнографiчного музею в Львовi можна було побачити чорний посуд своєрiдних форм, горщики, глеки, кухлi i т. д., прикрашенi лискованим графiчним зигзаговидним орнаментом. Такий самий посуд можна було купити на львiвському базарi. Такий самий посуд можна було знайти в кожнiй селянськiй хатi Галичини й Волинi. Цей етнографiчний селянський посуд Галичини Волинi достоту витворював кольор й орнамент керамiки, властивоï Черняхову. Як слiд пояснити це? Пояснення може бути одне: населення, винищене в басейнi Донця й Днiпра, залишилося невинищеним на територiï Волинi й Галичини, зберiгшiï ту саму культуру, яку плекали нашi далекi предки в IV ст. на всiй територiï Украïни. Ми маємо всi пiдстави ствердити: етнографiчна культура украïнського народу своïм корiнням iсторичновростає в культуру античноï доби, матерiяльну культуру черняхiвського типу. Селянська миска, однаково знана на Схiднiй i Захiднiй Украïнi, що так ефектно i пишно барвистою плямою вимальовується на миснику, за своïми формами в антична миска, що, через посередництво керамiки, поширеноï в Надднiпров'ï в IV ст., сходить до посуду, ужиткованого в античних грецьких колонiях. Отже, фiксуємо два твердження: перше, етнографiчна культура украïнського народу має за своє джерело античну культуру; друге, етнографiчна культура украïнського народу iснує вiд перших столiть по Рiздвi. Я не хочу цим сказати, що ми знаємо всi переходовi ланки мiж культурою античних часiв (I V ст. по Рiздвi) та сучасною нашою етнографiчною культурою украïнського народу. Я не хочу, знов же, сказати цим, що ми достоту знаємо шляхи слов'янського заселення Украïни в VIVIII ст., тi складнi процеси, що спричинилися до витворення украïнського етносу. Але деякими матерiялами ми володiємо, i цi матерiяли не менш яскравi, нiж i тi, про якi ми згадували щойно. Там же, в тому ж таки Етнографiчному музеï м. Львова, зберiгалися колекцiï керамiки, здобутоï при розкопах в Луцьку. Ця керамiка, датована 15 ст., виявляє тотожнiсть з керамiкою Черняхова, Маслова, Привiльного i т. д. Перед археологами стоïть подвiйне завдання: з одного боку, з'ясувати попереднi ланки, що в'яжуть культуру античноï доби (IV ст.) на Волинi з культурою слов'янських часiв (VIIX ст.), i показати шляхи зворiтного руху цiєï культури на Украïнi, датувати який сьогоднi поки що волiли б утриматись. АНТРОПОЛОГIЧНI (РАСОВI) ОСОБЛИВОСТI УКРАÏНСЬКОГО НАРОДУ В IX ст. поняття народу й нацiональноï приналежности визначилися переважно з огляду на мову. Поняття народу й мови, нацiï й мови були ототожненi. Мова була трактована як основна ознака нацiональноï приналежности. На початку XX ст. з гострою критикою цiєï мовно-лiнгвiстичноï концепцiï етносу виступили, з одного боку, антропологи, з другого, iсторики i iсторики лiтератури. Антропологи пiдкреслили той факт, який зiгнорували прихильники тези про тотожнiсть народу й мови, а саме, що в багатьох випадках даною мовою розмовляють значнi групи людности антропологiчне не спорiдненi з даним народом . В свою чергу, iсторики й лiтературознавцi почали вказувати ту обставину, що для певних iсторичних перiодiв властивою ознакою доби є не тотожнiсть народу та його мови, а станове розчленування мов (примiром, розчленування мов в XVIIXVIII ст. за станами на панську урядову, церковно-лiтературну та простонародну) i тому не можна виключати з украïнського iсторичного процесу за мовною ознакою анi тi твори, що написанi були вiдмiнною вiд народноï лiтературною мовою, анi тi соцiальнi шари населення, якi користувалися як своєю розмовною мовою не простонародною, а своєю особливою панською мовою. Вказуючи на несталiсть мови як ознаки етнiчноï приналежности, представники антропологiчного напрямку в етнологiï, уточнюючи постановку етносу, аамiсть мови висунули бiльше сталi антропологiчнi ознакизрiст, барву (пiгментацiю) зверхнього тiлесного вкриття, форму голови, кольор волосся, очей ï т. д., саме тi ознаки, що, передаючись у спадщину, затримуються з поколiння в поколiння протягом тисячу лiт i тому, при належному вивченнi, можуть засвiдчити приналежнiсть даного народу в своєму основному складi до певноï раси. Згiдно з поглядами Федора Вовка та його учнiв i послiдовникiв, для украïнського антропологiчного типу властивi такi ознаки: високий зрiст, довгi ноги, широкi плечi, смуглявий кольор обличчя, темне кучеряве волосся, кругла голова, продовгасте обличчя з високим i широким чолом, темнi очi, прямий нiс, дуже розвинена витягнена нижня частина обличчя, невеликий рот i малi вуха. За Федором Вовком, украïнське населення складається коли не в бiльшостi, то в дуже значнiй частинi з великорослих. Пересiчний зрiст украïнцiв становить 16701673 мм. Особливо високий зрiст мають кубанськi козаки (1701 мм), нащадки оселених тут в XVIII ст. запорозьких козакiв. Не менш високий зрiст мають гуцули (1690 мм), а також украïнцi пiвденного Подiлля, Херсонщини та зокрема Катери-нославщини, де, як нотує Федiр Вовк, зрiст украïнцiв перевищує навiть зрiст гуцулiв. При загальному звищеннi зросту украïнського населення на Подiллi, Киïвщинi, Полтавщинi зрiст украïнськоï людности, в свою чергу, знижується в бойкiв, лемкiв, на Волинi, в пiвнiчнiй Чернiгiвщинi, на Харкiвщинi й Воронiжчинi. Зниження зросту на цiй територiï Ф. Вовк пояснює тим, що в цих мiсцевостях украïнське населення перемiшалося з литовськими, польськими та великоруськими племенами (пiдручник Ф. Вовка, ст. 1619). Iншими словами, низькорослi займають захiдну смугу Галичини з Лемкiвщиною й Бойкiвщиною, Подiлля, Полiсся, пiвнiчну Чернiгiвщину i на сходi Харкiвщину та Воронiжчину, отже, краïни захiднi, пiвнiчнi та схiднi смуги, тодi як високий зрiст складає одночасно провiдну ознаку украïнського населення в усiй пiвденнiй смузi Украïни, вiд Гуцульщини на заходi, через Подiлля й Катеринославщину до Кубанi на сходi. З цього приводу Ф. Вовк завважує: найбiльшого розвитку зрiст украïнцiв досягає в пiвнiчнiй смузi й головним чином у мiсцевостях, якi зв'язують украïнцiв з близько з ними спорiдненими групами пiвденних слов'ян, що, як вiдомо, вiдзначаються високим, а часто i дуже високим зростом (серби 1695 мм, сербохорвати, за Iвановським, 1692 мм, а за Денiкером 1700 мм, босняки 1723 мм та герцоговинцi 759 мм) (пiдр. Ф. Вовка, ст. 16) . Щодо барви волосся та очей, то Ф. Вовк вiдносить украïнцiв до темноволосоï раси з мiсцевими ясноволосими домiшками. Украïнцi в переважнiй масi темноокi й темноволосi, або, як з цього приводу пише Ф. Вовк, барва волосся украïнцiв взагалi тотожня з барвою очей, цебто украïнцi з бiльшостi мають темне волосся i темнi очi, але кiлькiсть яснооких переважає кiлькiсть ясноволосих, цебто, iнакше кажучи, яснi очi трапляються в темноволосих (навпаки рiдше) (пiдр. Ф. Вовка, ст. 12). З цього погляду варто зiставити вiдсоткове спiввiдношення представникiв темного, ясного i мiшаного типу серед украïнцiв, росiян, полякiв й бiлорусiв. Серед украïнцiв: 29 %. ясного типу, 35% мiшаного, 35 % темного.У росiян вiдповiдно до цього: 37 % ясного, 41 % мiшаного, 19 % темного типу. У полякiв: 35 % ясного, 46 % мiшаного, 19 % темного типу. З погляду географiчного розпросторення ясне волосся й яснi очi серед украïнцiв переважають на сходi (в захiднiй частинi Курщини), в пiвнiчнiй смузi Украïни та в захiднiй (Волинь, пiвнiчне Подiлля, схiдна Галичина до Карпат, а почасти й на Карпатахлемки). Отож, основна темна пiгментацiя украïнцiв, найслабша на пiвнiчному сходi, поступово густiшає в напрямi на пiвдень, захiд й досягає свого максимуму на пiвденному заходi, цебто в мiсцевостях, де украïнцi стикаються з пiвденними та захiдними, крiм полякiв, слов'янами (пiдр. Ф. Вовка, ст. 12) . Зiставляючи коливання зросту зi змiнами в барвi очей та волосся, С. Рудницький завважує: В розподiлi барви волосся i очей украïнцiв панує той самий територiяльний закон, що й в розподiлi зросту та форми черепа. В головнiй зонi украïнського антропологiчного типу, особливо на пiвденному заходi, темне забарвлення волосся й очей репрезентоване якнайви-разнiше. Поблизу польських, бiлоруських та росiйських кордонiв украïнський тип втрачає в своïй самобутностi. Однiєю з дуже важливих антропологiчних ознак є форма черепа. Щодо цього, то, як i всi слов'яни, украïнцi належать до короткоголового типу. Середнiй покажчик черепний в украïнцiв 83, 4. У своïй основнiй масi украïнцi справжнi брахiцефали (сказано Ф. Вовком). В зiставленнi з iншими сусiднiми народами украïнцi займають середнє мiсце мiж поляками (поляки найменше короткоголовi 82, 1) й росiянами (короткоголовiсть росiян близька до полякiв 82, 3), з одного боку, та бiлорусами й захiдними слов'янами, чехами й словаками, з другого (бiлоруси, чехи й словаки виказують найбiльшу брахiцефалiю. першi 85, 1, останнi 85). Висотний покажчик, що визначає висоту черепа, в украïнцiв вищий (71, 3) за висотний покажчик росiян (70, 1) та бiлорусiв (67, 6). Сполучаючи три вище схарактеризованi ознаки високий зрiст, круглу голову та темну барву волосся й очей, Ф. Вовк констатує: серед украïнського населення найвищий зрiст вiдповiдає й найвищому (брахiцефальному) головному покажчику та найбiльшiй мiрi темноï пiгментацiï, або, iнакше це сказавши, украïнцi, поминаючи всю сучасну ïх змiшанiсть, в iстотi належать до одноï раси, до раси високорослоï, брахiцефальноï, темноволосоï та темноокоï (пiдр. Ф. Вовка, ст. 26). Надзвичайно важливе значення має в антропологiï взагалi личний покажчик, що дає вiдношення мiж довжиною та шириною лиця... Украïнцi належать до числа бiльш-менш вузьколицих народiв (середнiй покажчик 102, 7), притому вузьколицiсть ця збiльшується помiтно, хоч i не цiлком правильно, зi сходу на захiд, принаймнi, в середнiй та пiвнiчнiй украïнських смугах, в мiру вiддалення вiд бiльше широко-скулястого великоруського типу (пiдр. Ф. Вовка, ст. 28). Щодо ширини носа, то хоч украïнцi, вiдзначає Ф. Вовк, взагалi майже вузьконосi (лiпторими), з середнiм носовим покажчиком в 70, 9, але серед них, ясна рiч, помiчаються певнi, не дуже, правда, великi вiдхилення в бiк мезоринiï (пiдр. Ф. Вовка, ст. 28) . Найцiкавiше те, що найбiльш вузьконосе зi всiх украïнцiв є населення пiвнiчноï смуги (середнiй покажчик 69, 0), притому тiльки чернiгiвцi виказують дуже малими мезоримами (71, 271, 9). В середнiй смузi носовий покажчик вищий, нiж у пiвнiчнiй (70, 9); притому найменшоï висоти досягає вiн нi Киïвщинi (64, 1) та на крайньому заходi, у колишнiх угорських русинiв (66, 0), а в iнших мiсцевостях вiн переходить також до малоï мезоринiï, що не перевищує, однак, 77, 7. Нарештi, в пiвденнiй смузi носовий покажчик знову невисокий (69, 0), за винятком Кате-ринославщини (75, 276, 4), де, мабуть, дає себе вiдчувати, висловлює припущення Ф. Вовк, довгочасне сусiдство з татарами (пiдр. Ф. Вовка, ст. 28). Щодо форми носа, то звичайно вiдрiзняються три вiдмiни: вгнутий, рiвний та вiрлячий носи. Вгнутий нiс зустрiчається порiвнюючи часто на самiй тiльки Курщинi та в центральнiй Галичинi; в досить значнiй кiлькостi зустрiчається вiн на Чернiгiвщинi (27, 5 % та 32, 5%), на Воронiжчинi (25%), у пiвденно-захiднiй та центральнiй Волинi (30, 1 %), на Катеринославщинi (29, 2%), на Подiллi (27, 8 %34, 3%) та у гуцулiв (25, 4 %26, 6 %) (пiдр. Ф. Вовка, ст. 29). Вигнутий (вiрлячий) нiс найбiльше рiдкий, найчастiше зустрiчається на Воронiжчинi (18, 7%), на Кубанi '(32, 5%), у галичан (20 %25, 1 %) та у галицьких гуцулiв (пiдр. Ф. Вовка, ст. 29). За згаданими винятками вся решта украïнського населення, пiдсумовує Федiр Вовк, в значнiй бiльшости має рiвнi носи. Рiвний профiль носа треба, констату Вовк, зачислити до характеристичних ознак чисто 'украïнського типу (пiдр. Ф. Вовка, ст. 29). Порiвнюючи довжину верхньоï кiнцiвки в украïнцiв та iнших народiв, Федiр Вовк твердить, що рука украïнцiв коротша за руку великоросiв (46, 02) та бiлорусiв (45, 06), але трохи бiльша за руку пiвденних слов'ян (у герцеговинцiв 44, 1) (пiдр. Ф. Вовка, ст. 29). За довжиною нiг Федiр Вовк, посилаючись на обчислення А. А. Iвановського, вiдносить украïнцiв до групи племен в найдовшими ногами. Довжина нижнiх кiнцiвок в украïнцiв (83, 66) переважає довжину ïх у полякiв (52, 07), у бiлорусiв (51, 7), а особливо у великоросiв (50, 5) (пiдр. Ф. Вовка, ст. ЗО), Якi ж взагалi висновки годиться зробити а наведених спостережень? Як вiдомо, свого часу деякi росiйськi та польськi вченi намагалися заперечувати iснування украïнського народу як антропологiчноï цiлости, зараховуючи украïнцiв або до росiян, або до полякiв. Дослiди Федора Вовка та його учнiв остаточно спростували цi твердження, довiвши ïх безпiдставнiсть. Антропологiчний тип украïнцiв виказує цiлковиту самостiйнiсть супроти польського, бiлоруського й великоруського типу, констатує С. Рудницький (ст. 183). Поляк, бiлорус та росiянин антропологiчне стоять дуже близько один до одного; украïнець, в свою чергу, дуже вiдрiзняється вiд всiх своïх сусiдiв i, з антропологiчного погляду, займає цiлком самостiйне мiсце (в пiдр. Рудницького, ст. 182). Це твердження, згiдно з яким украïнцi виказують якнайменше антропологiчноï подiбностi з поляками, бiлорусами та росiянами, тодi як, в свою чергу, всi сусiднi з украïнцями народи виявляють мiж собою велику подiбнiсть i близьку спорiдненiсть (Рудницький, ст. 182), безпосередньо пов'язане з iншим, а саме з вказiвкою на антропологiчну близькiсть украïнцiв до пiвденних слов'ян. Украïнцi, пише Ф. Вовк, безперечно найбiльшу спорiдненiсть виявляють з пiвденними та захiдними (за винятком полякiв) слов'янами (пiдр. Ф. Вовка, ст. 31). Твердження це iде цiлком в рiчищi загальних антропологiчних концепцiй, розвинених такими видатними вченими, як географ Елiзе Реклю та антрополог Амi (Намi). Уже в 80 роках XIX ст. вiдомий географ Елiзе Реклю вiдзначив близьку спорiдненiсть украïнцiв з пiвденними слов'янами. Наприкiнцi XIX ст. французький антрополог Амi дiлив усiх слов'ян на двi великi групи: групу великорослих, бра-хiцефалiчних, з темним волоссям, та нижчу на зрiст, з меншою брахiцефалiєю й ясним волоссям. До першоï групи Амi зараховував сербiв, хорватiв, словакiв, чехiв i украïнцiв, до другоïполабiв, полякiв, бiлорусiв i росiян. Подiбний подiл прийняв також i Денiкер . За його сприйняттям, украïнцi належать до т. зв. динарськоï (адрiятицькоï) раси, тим часом як полякiв i росiян Денiкер вiдносив до вислян-ськоï раси. Згiдно з поглядами Амi i Денiкера, пише Ф. Вовк, ïх [украïнцiв] слiд зачислити до так званоï адрiятицькоï, або динарськоï, раси, яку ми волiли б назвати слов'янською (пiдр. Ф. Вовка, ст. 31). Або, як висловлюється Ст. Рудницький: В чистому виглядi ця динарська раса затримувалася переважно тiльки в пiвденних слов'ян та украïнцiв, тим часом як, додає автор, пiвнiчно-слов'янськi нацiï виявляють значнi чужиннi домiшки (пiдр. Рудни-цького, ст. 184) . II До яких висновкiв не прийшла би антропологiчна наука в своєму дальшому розвитковi, якi б поправки i коректи не були внесенi у визнання, запропонованi Ф. Вовком, навiть коли б його погляди були заступленi зовсiм iншою, цiлком вiдмiнною концепцiєю, все ж та характеристика антропологiчного типу украïнського, яку зробив Ф. Вовк, збереже своє значення як певний основоположний етап в розвитковi украïнськоï антропологiчноï науки. Перед Федором Вовком стояли завдання загально-етнiчних розмежувань, йому доводилося спростовувати сумарнi погляди на украïнський народ, змагатися проти сумарних заперечень. Звiдсiля сумарнiсть всiєï антропологiчноï характеристики украïнського народу, яку подає Ф. Вовк. Вiдповiдно до своïх вихiдних постанов, вiн подав загальну антропологiчну характеристику украïнського народу, розглядаючи украïнцiв з антропологiчного боку як однорiдну цiлiсть. Подiбний пiдхiд до теми, природньо, пiдказував також уявлення про замкнену в собi територiю, пов'язуючись з iдеєю центру, протиставленого периферiï. Зображуючи украïнський народ як однорiдне цiле, Ф. Вовк вiдповiдно до цього стверджував, що тiльки на закраïнах, в мiру вiддалення вiд центру, украïнський етнiчний тип виявляє певнi вiдхилення. Вiдхилений вiд цього етнiчного типу, стверджує Ф. Вовк, в нечисленнiй кiлькостi осiб, можна спостерiгати, головно, на окрайках територiï, заселеноï украïнцями, що легко пояснюється сусiднiми етнiчними впливами (пiдр. Ф Вовка, ст. 31). Саме цi обидва положення: про однорiдну антропологiчну цiлiсть украïнського народу та про периферiйний характер вiдхилень вiд основного етнiчного типу, пояснюваний Ф. Вовком впливом сусiднiх народiв, зазнали насамперед критики. Про твердження про однорiднiсть антропологiчного складу украïнського народу виступив в рецензiï на працю Ф. Вовка Дм. Анучин (в 1918 р.) , який закидав, мiж iншим, Вовковi, що той не аналiзує поодиноких антропологiчних типiв, а бере лише середнiй. До Анучина прилучилися згодом Ан. Носiв (1927 р.) та Iв. Ракоаський i С. Руденко (1927 р.). Спинiмося дещо докладнiше на матерiялах i поглядах Носова, бо вони вносять виразнi доповнення в ту характеристику антропологiчних (расових) Особливостей украïнського народу, яку навiв Ф. Вовк. Учень Ф. Вовка, керiвник Кабiнету Антропологiï iм. Вовка при Украïнськiй Академiï Наук, Ан. Носiв, дослiджуючи украïнцiв з Подiлля, в основному повторив висновки свого учителя. Вiн не заперечує загальноï характеристики украïнцiв взагалi, поданоï останнiм. За нашою загальною характеристикою, пише Ан. Носiв, подiльськi украïнцi з дослiдженоï групи в своєму загальному антропологiчному типi незначно чим вiфдрiзняються вiд загального типу за Вовком (пiдр. Носова, ст. 116). Так само, як I Вовк, Носiв стверджує, що украïнцi Подiлля вище середнього та високого зросту (вищесереднього зросту 38, 6%, високорослих 53%) (пiдр. Носова, ст. 98). Вовк визначив пересiчний зрiст украïнцiв в 16701673 мм; Носiв для украïнцiв з Подiлля дав навiть вищу цифру. За вимiрами, зробленими Носовим, пересiчний зрiст украïнцiв Подiлля 1707 мм (пiл?. Носова, ст. 98). Так само, як i Вовк для всiєï Украïни, Носiв для украïнцiв Подiлля вказує на перевагу темного типу над ясним. За Вовком, на Украïнi представникiв ясного типу 29 %, мiшаного 35 %, темного 35 %. За Носовим, серед украïнцiв Подiлля ясного типу 10, 9 %, мiшаного 59 %, темного 30, 1 % (пiдр. Носова, ст. 98). Отже, за Носовим, на Подiллi при значному зменшеннi ясного типу i деякого темного багато збiльшується кiлькiсть представникiв мiшаного типу, вказiвка, що вiдповiдає загальнiй провiднiй лiнiï спостережень Носова, як про це буде iти мова нижче. Щодо характеристики украïнцiв Подiлля як короткоголових, то тут Носiв теж не тiльки не розходиться з Вовком, а, навпаки, ще виразнiше пiдкреслює брахiцефалiзм украïнського населення на Подiллi. Середнiй черепний покажчик украïнськоï людности на Украïнi Вовк визначив як 83, 4; за Носовим, пересiчний покажчик голови усiх дослiджених украïнцiв Подiлля становить 83, 72, себто, завважує Носiв, в бiльшости своïй вони є брахiцефали (пiдр. Носова, ст. 1012). В другiй своïй роботi, Украïнцi з Кубанi, вмiщенiй в збiрнику Антропологiя рiчнику Кабiнету Антропологiï iм. Вовка за 1927 р. (Киïв, 1928 р.), Ан. Носiв, спираючись на матерiяли Вовкового учня Пахлова, так само, як i в попереднiй своïй працi, iде в основному в рiчищi Вовковоï антропологiчноï характеристики украïнського народу. Пересiчний зрiст кубанцiв вiн визначає як вищесереднiй (1636 мм: за Вовком 1709 мм). За покажчиком голови данi про кубанцiв Пахлова не суперечать даним iнших дослiдникiв, що ж до порiвняння з загальноукраïнськими, то, як це стверджує й проф. Вовк, кубанцi трохи меншоï брахiцефалiï. Данi покажчика лиця свiдчать зате, що хоч мiж ними й є невеличка рiзниця, але вона не порушує висновку проф. Вовка про те, що кубанцi пересiчно вузьколицi... Нарештi, спiльнi данi маємо про покажчик носа: скрiзь кубанцi вузьконосi, такi ж i украïнцi взагалi, тiльки ступiнь вузьконо-сости у них трохи вiдрiзняється вiд загальноукраïнськоï в бiк збiльшення. Кольор волосся кубанцiв здебiльшого темний. Таким чином, пiдсумовує Ан. Носiв, кубанцi вiдрiзняються вiд характеристики антропологiчного типу украïнцiв (Вовка) лише кольором очей в бiк слабшоï у них пiгментацiï (див.: Б. МатюшенкоАнтропологiчнi ознаки украïнського народу, 1930, ст. 236). Але, лишаючись, таким чином, в обох своïх пря цях, в межах головних лiнiй характеристики украïнського антропологiчного типу, накресленого Вовком, Ан. Носiв виразно розходиться зi своïм учителем в поглядах на антропологiчну однорiднiсть украïнського народу. Вiн заперечує ïï. Ми мусимо, пише Носiв, вiдзначити, що та однорiднiсть украïнського племени, що про неï говорить проф. Вовк, на нашiй групi подiльських украïнцiв повного пiдтвердження начеб i не дає. Безперечно виявилося, продовжує далi Носiв, що особливо в головнiших антропологiчних ознаках наша група подолян не являє якогось однорiдного типу (пiдр. Носова, ст. 116). Вказуючи на елементи змiшаности в пiгментацiï волосся й очей, в покажчиковi голови, зростi i т. п. ознаках. Носiв, коментуючи данi щодо пiгментацiï, пише: Значна кiлькiсть мiшаного типу (59 %) вказує на те, що сучасна украïнська люднiсть на Подiллi має мiшаний характер антропологiчного типу, який зберiгає в собi досить велику кiлькiсть чисто темного типу i, порiвнюючи, невелику кiлькiсть чисто свiтлого типу (пiдр. Носова, ст. 98). Очевидно, пiдсумовує автор, тут ми маємо продукт змiшування основного темного пiгментацiєю типу з свiтлими, брахiцефального, можливо, з субрахiцефальним (у всякому разi, не долiхоцефальним), високорослого з середньорос-лим (пiдр. Носова, ст. 118). Федiр Вовк, як ми знаємо, не вiдкидає змiшаности, але вiн уважав ïï за кiлькiсно дуже незначну. Проф. Вовк, пише з цього приводу Носiв, припускає вiдхилення вiд загального типу украïнцiв, особливо в прикордонних частинах Украïни, але тiльки для нечисленних кiлькiсно осiб. Нашi мате-рiяли, завважує Носiв, вiдзначають цi вiдхилення досить яскраво, та, розiйшовшись з своïм учителем у поглядах на однорiднiсть украïнського антропологiчного типу i висунувши тезу про змiшаний його характер, Носiв тим часом в пояснення цiєï змiша-ности не вносить нiчого нового. Вiн лишається на позицiях Вовка i, подiбно до останнього, пояснює змiшанiсть впливом сусiднiх народiв, з одного боку, полякiв для ясного типу, з другого молдаван для темного. Щоправда, у Носова намiтилася тенденцiя видiляти серед украïнцiв Подiлля двi рiзнi антропологiчнi групи: однувисокорослих брахiцефалiв i другу великорослих свiтлих брахiцефалiв з ясним волоссям i ясними очима, але цiєï своєï спроби щодо видiлення окремих антропологiчних типiв в складi украïнського народу вiн до кiнця не довiв i жадних остаточних висновкiв з того не зробив. Це зробив iнший учень Вовка С. Руденко, який разом з ïв. Раковським опублiкував у XXVI томi Збiрника мат.-прир.-лiк. секцiï Наукового Товариства iм. Шевченка за 1927 р. статтю пiд назвою Погляд на антропологiчнi вiдносини з украïнського народу (ст. 205218). Як i Носiв, ïв. Раковський та С. Руденко положенню Вовка про антропологiчну однорiднiсть украïнського народу протиставили тезу про мiшаний антропологiчний склад украïнського народу. Якщо, за Вовком, елементи змiшаности мають обмежений i до того ж периферiйний характер, то РаковськийРуденко зовсiм обминають цi елементи периферiйноï змiшаности в прикордонних смугах i центр ваги переносять на питання про елементи змiшаности в основному складi украïнського народу. Як Ан. Носiв щодо украïнцiв Подiлля, так вони щодо украïнського населення в цiлому твердять, що взагалi в цiлому украïнський народ є надзвичайно мiшаного антропологiчного характеру (ст. 213). Ствердивши, що украïнський народ представляє собою мiшанину щонайменше шести головних європейських типiв (ст. 210), i в цьому розiйшовшись з Вовком, вони, однак, подiбно до Вовка, уважають адрiятицький, або динарський, тип за основний (основою є, безперечно, адрiятицький тип, ст. 213), за найбiльше заступлений з-помiж всiх iнших європейських типiв (ст. 211). За пiдрахунками РаковськогоРуденка вiдсоток динарського типу в складi украïнського народу становить 44, 5 % (ст. 213). За Вовком, динарський тип превалював на всiй територiï Украïни; за РаковськимРуденком, вiн поширений по всiй територiï Украïни, але превалює тiльки на пiвднi. Пiвденна смуга Украïни ось та територiя, де динарський тип переважає над iншими. Вiдсоток представникiв цього типу збiльшується постiйно, доступаючись вiд пiвночi до полудня так, що в першiй, пiвнiчнiй полосi вiн виносить бiльше як 1/3, в другiй, середнiй, бiльше як 2/5, в третiй, пiвденнiй, бiльше як 1/2 всього населення (ст. 211). Поруч з цим динарським типом великорослих або вищесереднього зросту темних та мiшаних брахiцефалiв, Iв. Раковський С. Руденко видiляють ще iнший тип брахiцефалiв малого зросту з темним або мiшаним забарвленням очей та волосся. Другим сильно заступленим типом є, пишуть Раковський Руденко, альпiйський тип 15, що виносить пересiчно 22 % (ст. 218). Цей альпiйський тип в своïй чистiй вiдмiнi виступає однаково часто на цiлому просторi Украïни, мiшана вiдмiна цього типу заступлена найчастiше в середнiй полосi, що безпосередньо злучається з альпiйсько-судетськими краями; найбiльше заступлений цей тип в пiвденнiй полосi. Загалом представники цього расового типу займають одну п'яту частину населення в середнiй полосi (ст. 211). Вовк слiдом за Амi (Намi), як це згадувалося вище, об'єднував украïнцiв разом з пiвденними слов'янами (сербами, хорватами) та чехами й словаками в одну расову динарську групу (темнооких i темноволосих брахiцефалiв високого зросту). Дальшi дослiдники (Матiцка та iншi) видiлили чехiв i словакiв з цiєï групи i зарахували ïх до альпiйського расового типу (темний, круглоголовий, малого зросту). Продовжуючи розвивати цю думку, росiйський вчений-антрополог Чепурковський, в свою чергу, вiднiс украïнцiв також до альпiйськоï раси. Проти цього твердження повстав, однак, Б. Матюшенко. В згадуванiй уже статтi Антропологiчнi ознаки украïнського народу1930 Матюшенко писав: Треба зазначити, що це твердження не погоджується з даними самого Чепурковського, бо вiн в багатьох працях пiдкреслює, крiм брахiцефалiï та темного забарвлення, високий зрiст украïнцiв в порiвняннi з росiянами i бiлорусами, тодi ж як альпiйська раса характеризується малим зростом. Але, продовжує автор, елементiв альпiйського типу серед нашого населення є чимало, i тому думка Чепурковського почасти вiрна, а посередньо вона дає пiдтримку погляду, висловленому Раковським та Руденком про динарсько-альпiйський характер украïнцiв (ст. 249). РаковськийРуденко зайняли, таким чином, передню лiнiю мiж поглядами ВовкаАмi, з одного боку, та Чепурковського з другого. Вони сполучила обидва цi погляди i вiдповiдно до цього висунул тезу про своєрiдний альпо-адрiятицький тип як властиво украïнський. Оба антропологiчнi типи: адрiя-тицький i альпiйський, так дуже злученi численними перехiдними постатями, що, пишуть загаданi дослiдники, можемо тут злучити ïх в один спiльний альпо-адрiятицький антропологiчний тип. Це є, власне, той тип, який покiйний наш учитель назвав украïнським типом i який кожному антропологовi, що має нагоду зустрiчатися з украïнським народом, вiдразу кидається в вiчi (ст. 211). Отже, за характеристикою РаковськогоРуденка, украïнський тип є не чисто адрiятицький (динарський), змiшаний альпо-адрiятицький. Саме вiдносно до цього вони й пишуть: пiсля зв'язi мiж обома згаданими типами i особливий мiшаний характер обох згаданих типiв дозволяє нам злучити оба згаданi типи в один спiльний украïнський тип, динар-ного, як каже Геддон, характеру, що пересiчно виносить 66, 5 % цiлого населення (ст. 218). Вовк говорив про динарцiв, РаковськийРуденко, в вiдмiну вiд нього, кажуть про динаридiв. На тiй основi, зазначують останнi, дається удержати погляд нашого великого учителя, Федора Вовка, в такому дещо змiненому виглядi: украïнський нарiд є особливою вiдмiною динаридiв альпо-адрiятицького характеру, яку можна назвати осiбним украïнським антропологiчним типом (ст. 213). Щодо iнших расових типiв, то пересiчний вiдсоток цих типiв РаковськийРуденко визначають як незначний, а саме схiдноєвропейського темного, до-лiхоцефального, малого типу до 2 %; схiдноєвропейського, ясного, долiхоцефального, малого до 1 %, разом цього типу 3 %; пiвнiчно-європейського, або нордiйського, ясного, долiхоцефального, високого до 1 %; атланто-середземноморського, темного, мезоце-фального, високого 5%; валдайського, або сарматського, високого, долiхоцефального, ясного 2 %, а найрiзноманiтнiших мiшанцiв i слiдiв iнших антропологiчних типiв до 24 % цiлого населення Украïни (ст. 213). Працю РаковськогоРуденка Б. Матюшенко оцiнює як єдину, що розвиває думки Вовка, i взагалi єдину працю украïнських антропологiв на цю тему за останнiй час (ст. 249). Наступнi дослiдники пiшли шляхами Раковсько-гоРуденка, взявши за основу ïх тезу про мiшаний антропологiчний склад украïнського народу. Так, Р. ндик в брошурi, виданiй Просвiтою, та в статтi Антропологiя украïнцiв, вмiщенiй у збiрнику Географiя украïнських i сумежних земель (Львiв, 1938, том 1, ст. 327334), каже про чотири раси в расовiй структурi украïнського народу, а саме про наявнiсть раси нордiйськоï (прикметою нордiйськоï раси е ясна пiгментацiя; обличчя продовгувате i вузьке, рiст високий, стан гнучкий, голова довга), середземноморськоï (темна пiгментацiя, нiс м'язистий, але рiвний, череп довший вiд черепа нордiйцiв, зрiст низький), арменоïдноï'6 (дуже темна пiгментацiя, нiс великий, луковато вигнутий, череп дуже округлий, тулуб довгий, рiст вищий за середнiй), таляпо-ноïдноï (низький зрiст, коротка кругла голова, короткий широкий нiс з плескатою насадою i кирпатим переднiссям серед широкого круглого обличчя, шкiра жовта, волосся ïжасте i тверде, очi темнi, повiки укладенi скiсно (ст. 328332). Проф. Кузеля (Гандбух дер Украïно, 1941) розчленовує украïнський народ i територiю Украïни на три расовi областi: пiвнiчну, середню i пiвденну, як це робили, починаючи з Вовка, й усi наступнi антропологи. Але тодi, як, скажiмо, Вовк, характеризуючи пiвнiчну смугу як периферiйну, говорив про домiшку тут сусiдських народiв, проф. Кузеля подає змiнену характеристику i вказує на значну участь чисто пiвнiчного елементу. Украïнцi цiєï зони, в якiй наявнi також елементи Середземнi та субляпоноïднi, репрезентують ясний тип i є суббрафiцефiли (ст.41). В характеристицi середньоï та пiвденноï смуги проф. Кузеля, подiбно до РаковськогоРуденка, каже про перевагу динарського елементу в середнiй смузi, а пiвденну визначає як властивий домен динарського типу, вказуючи, за Вовком, на <значну пдiбнiсть украïнцiв до пiвденних слов'ян (ст. 41). Отже, на сьогоднi украïнська антропологiчна наука виразно ствердила такi провiднi тези: 1) своєрiднiсть украïнського антропологiчного типу; 2) наявнiсть в складi украïнського народу кiлькох вiдмiнних антропологiчних (расових) типiв, та 3) перевагу серед них типу високих або вище-середнього типу з темною або мiшаною пiгментацiєю брахiцефалiв, який визначається антропологами як властиво украïнський i характеризується як приналежний або до динарськоï (адрiятицькоï), або до альпiйськоï чи альпо-адрiятицькоï раси. Однак незначна кiлькiсть накопиченого досi антропологiчного матерiялу, брак систематично продовжуваних дослiдiв, вiдсутнiсть органiзацiйного наукового центру спричинилися до того, що украïнська антропологiчна наука перебуває досi ще тiльки на початковому, вступному етапi своïх дослiдiв. Небагато зроблено також i для з'ясування процесу iсторичного формування украïнського народу, того, як iсторично сформувалися наявнi расовi особливостi украïнського народу. Антропологiя iсторична наука. Як iсторична наука, вона з необхiднiстю спирається на археологiï i оперує, окрiм антропометричних вимiрiв сучасноï людности, також антропологiчними мате-рiялами, здобутими пiд час археологiчних розкопок. На жаль, саме в цiй дiлянцi антропологiчноï науки фахiвцi-дослiдники присвячували якнайменше уваги i великий антропологiчний матерiял, зобутий пiд час розкопiв, лишається майже не вивченим I цiлком не опублiкованим. Тим часом тiльки при iсторичному пiдходi можна розв'язати основне питання про расовий склад украïнськоï людности. Щодо проф. Вовка, то в своïй працi вiн торкнувся расово-генетичноï проблеми тiльки принагiдне. А. Носiв, ïв. Раковський, С. Руденко, Б. Матюшенко взагалi обминули ïï, i, власне, єдину спробу постановки питання про расовий склад украïнського народу в iсторичнiй перспективi на основi расово-генетичних студiй ми знаходимо за останнiй час тiльки в згаданих працях ндика та в книзi В. Щербакiвського: Формацiя украïнськоï нацiï (Прага, 1941 р.). Р. ндик в названiй вище статтi, роблячи спробу внести певну iсторичну перспективу в антропологiчну характеристику украïнського народу, пише: З початком бронзовоï доби, а може, ще в неолiтi, на сучаснi нашi землi привандровує арменоïдна раса (ст. 327). Визначивши цих арменоïдiв як хлiборобiв, Р. ндик додає: На пiвнiч вiд цiєï людности, що заселяла степ i лiсостеп, розсiлися були слов'яни, якi пiдбили спокiйних хлiборобiв (ст. 328). За автором, основний первень слов'янських племен становить нордiй-ська раса, яка в схрещеннях iз арменоÏдами витворила мiшаний, динарський тип, що е прикметний для расовоï будови наших земель (ст. 328). Або, як вiн нотує дещо далi: арменоÏдами витворила мiшаний, динарський тип, що е прикметний для расовоï будови наших земель (ст. 328). Або, як вiн нотує дещо далi: арменоïдна раса виступає в нас в чистiй формi передовсiм у схiдних Карпатах, на Криму i у пiдкавказьких околицях. У мiшанiй формi скрiзь на наших землях. Такий мiшанець це динарський тип, характеристичний представник нашого населення. В залежностi вiд того, в якiй околицi в давнiх часах виступала перевага одного з його складових первнiв, динарський тип буває посереднiй, схиляючись то в сторону нордiйськоï, то арменоïдноï раси, вiн вказує яснiшу то темнiшу пiгментацiю, гнучкiшу, то тяжчу будову тiла (ст. 331). Якою мiрою ця схема, запропонована ндиком, вiдповiдає археологiчним даним? Англiйський учений Геддон, пише проф. В. Щербакiвський у Вступi до своєï працi, цiлком справедливо каже, що антропологiчна мапа вропи часiв неолiтичноï доби дуже мало змiнилася. I ми вправi вважати i твердити, що ми є та були автохтонами на своïй землi не вiд шостого вiку по Христi, тiльки ж вiд неолiту, тобто не менш п'ять тисяч лiт (ст. 6). За неолiтичноï доби, твердить проф. Щербакiвський, на Украïнi жило двi раси, причому кожна з них вела зовсiм iнший спосiб життя: однi були хлiбороби, другi номади (ст. 49). Хлiбороби, за проф. Щербакiвським, були круглоголовцi передньоазiйськоï раси (яфетити), якi принесли цiлу цю хлiборобську культуру з передньоï Азiï (ст. 39). В вропi ïï мiшанину з нордiйською расою звуть динарською расою (ст. 22). Або, як нотує автор далi: Дунайсько-чорноморська галузь цiєï раси зветься динарською расою (ст. 29). Визначивши представникiв однiєï з цих неолiтичних рас на Украïнi як динарцiв, проф. В. Щербакiвський характеризує других як iндогерманцiв. Номади були за неолiту високi i довгоголовi i, безперечно, належали до раси iндогерманськоï (ст. 50). Ар-хеологiчно ця раса визначається корченими охрова-ними похоронами пiд високими могилами, бойовими кам'яними просвердленими топiрцями та... дуже характеристичною шнуровою керамiкою (ст. 46). В кiнцi неолiтичноï доби iндогерманцi розповсюдили майже по цiлiй вропi i скрiзь рознесли як докази свого розповсюдження шнурову керамiку i бойовi шлiфованi топiрцi (ст. 47). В досить глибоких ямах лежали скелети в скорченому станi i майже завжди посиланi ... охрою. Черепи цих покiйникiв завжди довгоголовi (ст. 39). Дальший расово-генетичний процес на територiï Украïни проф. В. Щербакiвський малює як процес змiшання цих двох рас, що стався внаслiдок завоювання хлiборобiв-динарцiв номадами-iндогермана-ми та ïх дальшого спiвжиття. Повертаючись знов до зачеплених питань наприкiнцi своєï книги, проф. Щербакiвський пише: Скрiзь субстрантною расою була раса динарська, а панiвною раса iндогерманська (ст. 142). На нашiй територiï обидвi складовi частини нашого народу i панiвна iндогерманська (трацька), i субстрантна трипiльсько-гiперборейська жили увесь час вiд неолiтичноï доби (ст. 127). В дальшiм воно (трипiльське населення) мiшалось з патрiярхальним населенням шнуровоï керамiки та кам'яних бойових топiрцiв i в дальшiм процесi вже в бронзовий перiод, мабуть, стратило мальовану керамiку (ст. 42). Вiд спiвжиття цих двох елементiв почала мiшатися i мова. Мова хлiборобiв (кавказько-малоазiйська) стала поступово iндогерманiзуватися (ст. 50). Яфети-динарцi iндогерманiзуються, i цей процес iндогерманiзацiï динарцiв проф. Щербакiвський i трактує як процес творення праслов'ян. Кiнець-кiнцем вiн формулює свiй пiдсумковий погляд так: Украïнцiв, балканських слов'ян, чехiв, словакiв та полякiв об'єднує присутнiсть передньоазiйськоï, або динарськоï, раси, якоï у бiлорусiв i москалiв зовсiм нема. Це показує, що з праслов'ян вийшли тiльки балканськi слов'яни, украïнцi та захiднi слов'яни, тобто чехи, словаки, поляки. Праслов'яни безпосередньо перейшли в цi народи, бо в ïх складi є раса динарська, яка була необхiдна як субстрат для утворення праслов'янськоï мови (ст. 141). Де не було субстратного хлiборобського народу пасковоï неолiтичноï, або мальованоï, керамiки, там не могло бути i жадного праслов'янського племенi (ст. 127). Так виглядає расово-генетичний процес на територiï Украïни за проф. В. Щербакiвським. Неважко помiтити, що В. Щербакiвський в питаннi про розмежування окремих слов'янських народiв за расовою ïх приналежнiстю розвиває далi, як i Вовк Рудни-цький, погляди Амi Денiкера. Так само, як i останнi, вiн об'єднує украïнцiв в одну групу з пiвденни-чи (балканськими) слов'янами. Захiдних слов'ян до цiєï групи вiн, однак, вiдносить не тiльки чехiв, як це робили зазначенi антропологи, але i полякiв. Подiбно до бiльшости своïх попередникiв, вiн характеризує расове цю групу як динарську з цiєю разом з тим вiдмiною одних, що коли проф. Вовк казав про приналежнiсть до динарськоï раси сучасноï украïнськоï людности, Щербакiвський цю тезу перемiщує в iсторичну перспективу i питання про динарську расу трактує в аспектi неолiтичноï доби. За В. Щербакiвським, носiями динарськоï раси на Украïнi в 3 2 тисячолiттi були люди т. зв. трипiльськоï культури. Ця постановка проблеми расовоï автохтонности украïнцiв у проф. Щербакiвського збiгається 3 твердженням вiдомого археолога, основоположника археологiчноï науки в Украïнi В. В. Хвойки, який в своïй працi 1910 р. Древние обитатели среднего Приднепровья висунув аналогiчну думку про безперервнiсть расово-генетичного процесу на Украïнi вiд часiв трипiльськоï культури до наших днiв. Нашi археологiчнi знання пiшли в рiчищi Хвойчи-ноï студiï, але з часiв Хвойки вони значно поширилися. Вони поглибилися, набули широкого обсягу. Розкопки неолiтичного могильника на р. Самарi бiля Iгренi (проф. Мiллера), знахiдка черепа в Халепi на Коломищинi бiля Трипiлля, вiдкритi при розопках жител в трипiльських селищах (Володимирiвцi i iнших мiсцях) глинянi статуетки виразно ствердили так званий арменоïдний (або баскоïдний) антропологiчний тип iндогерманського неолiтичного населення Украïни. Неважко помiтити також близькiсть даного типу з хетiтами з Малоï Азiï. Але саме можливiсть на пiдставi хоча б i цього, досить, зрештою, обмеженого матерiялу встановити расовий тип трипiльськоï людности примушує нас вiдзначити рiзницю мiж антропологiчним типом населення Украïни за наших часiв i часiв неолiту. Рiзко скошене чоло, вiрлячий нiс, витягнене вниз обличчя, що визначали давнiйший антропологiчний тип трипiльцiв, перестали бути характеристичною ознакою для сучасноï украïнськоï людности. Вiрлячий нiс поступився прямому, зникла рiзка скошенiсть чола. Те-иерiшня украïнська люднiсть не належить до неолiтичного арменоïдного расового типу, репрезентованого в третьому тисячолiттi до Рiздва на територiï Украïни трипiльською люднiстю, як i мова украïнська грунтовно вiдрiзняється вiд яфетичних мов Кавказу та Малоï Азiï, не маючи з ними нiчого спiльного. Якщо ж все ж таки говорити про зв'язок сучасноï украïнськоï людности з трипiльською, то. в кожнiм разi тiльки як про зв'язок генетичний, трасформацiю, цiлковите перетворення антропологiчного типу. Iншими словами, такою мiрою, якою взагалi можна говорити про культурно-iсторичний зв'язок неолiту з наявними етнографiчними культурами вропи, про перехiд вiд яфетичних> мов до iндогерманських, про те, що неолiтичнi раси вропи були субстратом для витворення сучасних європейських рас. З цього погляду дуже характерний той процес, що вiдбувався на Украïнi в пiслятрипiльський перiод. Тут насамперед треба вiдзначити глибокий розрив мiж двома епохами, Трипiльська культура на територiï Украïни зникає. В життi краïни вiдбувається рiзкий злам. Селища спалюються i знищуються. На основi знищеноï трипiльськоï культури витворюється зовсiм iнша культура, iстотно вiдмiнна вiд попередньоï. Вершник витискає хлiбороба й опановує становищем. Стадо змiнює свiй склад. Якщо трипiльське стадо репрезентувала велика рогата худоба i присутнiсть коня майже не засвiдчена кiстковими залишками для тiєï доби, то тепер на перший план виступає кiнь, i велика рогата худоба поступається мiсцем дрiбнiй. Разом з тим змiнюється й топографiчне розташування селищ. За трипiльських часiв селища розташовувалися на вiдкритих мiсцях. Тепер вони переносяться на високi береговi маси й певне змiцнюються. Тепер це селища-бурги. ïх мiсце розташування вiдповiдає топографiчному розташуванню городищ за середньовiччя. Мальована керамiка, в свою чергу, поступається шнуровiй, але та ознака, що мальована керамiка не зникає зовсiм й шнурова сполучується з мальованою, це свiдчить, що розрив, який стався, не був остаточний. Трипiлля знищено, з ним скiнчено, краïна змiнила своє обличчя, та в з'єднаннi з шнуровою ця мальована керамiка, успадкована вiд попередньоï доби, в загальнiй змiненiй обстановцi ще зберiгає свiй дотеперiшнiй репрезентативний характер. Ця культура (з другого тисячолiття до Христа) була властива однаково як пiвнiчнiй лiсовiй смузi (Горо-дiж, Райки, Кирильське Селище в Києвi), так i пiвдню, степовiй причорноморськiй смузi (Усатово пiд Одесою, Бiлозерна в гирлi Днiпра, Паркани на Днiстрi тощо). Який расово-генетичний процес вiдповiдає цьому культурно-iсторичному? Тiлопальний спосiб поховання, з одного боку, вiдсутнiсть статуеток, з другого, не дають нам поки що в руки фактичного матерiялу, але певне одне: та раса, що на попередньому етапi зникає, хоч якоюсь мiрою й спричиняється до формування нового расового типу, консолiдується, змiшу ється з останнiм. Перехiд вiд цих аналогiчних культур в перiод з другого до першого тисячолiття перед Рiздвом Христовим не зовсiм ясний, але й свiдчення археологiï й письмових джерел кажуть нам, що в останньому тисячолiттi перед Рiздвом на територiï Украïни проходив iнтенсивний процес еллiнiзацiï тубiльного населення. Деякi вченi заперечували iснування Ла-Тену на Украïнi. Але це було хибною гiпотезою. Той самий процес, що вiдбувався на заходi (еллiнiзацiя тубiльноï людности), проходив i на Приднiпров'ï, призвiвши до витворення тотожнiх культурних форм. Розкопки Хвойки в Зарубинцях i Самойловича в Корчоватiй пiд Києвом, каталогiзацiя наявних аналогiчних пам'яток довели суцiльне поширення в середньому Приднiпров'ï в останнi столiття перед Рiздвом однорiдноï культури, витвореноï тубiльним населенням пiд безпосереднiм впливом еллiнськоï культури пiвнiчночорноморських мiст. Коли Геродот (перша половина V вiку перед Рiздвом) говорив про еллiно-стикiв, вiн мав цiлковиту рацiю. Вiдповiдно до цього на основi цiєï культури зару-бинецько-корчоватiвського типу з останнiх столiть до Рiздва витворюється культура пiль поховань перших столiть по Рiздвi, яка засвiдчує не тiльки високий розвиток культури й безпосереднiй зв'язок культури з античним середземноморським свiтом, але й надзвичайну густоту заселення та суцiльне поширення цiєï культури на всiй територiï Украïни вiд Днiстра й захiдного Бугу до Дiнця й Дону. На сьогоднi ми маємо вже понад двiстi пам'яток цiєï культури. Присутнiсть значного антропологiчного матерiялу дозволить уже в найближчий час точно встановити расовий тип населення Украïни в IV ст. по Рiздвi, що дуже важливо для наступних антропологiчних стверджень й висновкiв, оскiльки ця археологiчна культура збереглася до наших часiв, етнографiчне цiлком виразно засвiдчена в тотожнiх формах i з тотожнiм лискованим графiчним орнаментом за наших часiв на Захiднiй Украïнi та Волинi. Сучасна украïнська селянська миска, горщик, глек i т. д. безпосередньо сходить до форми типiв та орнаментiв посуду з пiль поховань перших столiть н. е. (Черняхiв, Маслово, Привiльне i т. д.). Але стверджуючи прямий i безпосереднiй зв'язок сучасноï етнографiчноï культури украïнського народу з антично-тубiльною культурою пiль поховань перших столiть н. е., не треба забувати, що саме в серединi першого тисячолiття (десь в IVV ст.) по Рiздвi ця остання зникає в своєму суцiльному поширеннi на територiï Украïни. Свiтова криза античного свiту в бурхливих хвилях епохи великого переселення народiв спричиняється до знищення цiєï культури Украïни в IIV ст. по Рiздвi. На аренi iсторiï з'являються слов'яни. Своєрiдний парадокс: iсторичнi письмовi джерела з II i I ст. виразно кажуть про слов'ян на територiï Украïни, але з цього перiоду ми маємо якнайменше археологiчних пам'яток. Проф. Вовк, говорячи про поширення украïнського антропологiчного типу, обмежував поширення його рямками сучасноï етнографiчноï територiï, заселеноï украïнцями, дослiдами людности, яка нинi говорить украïнською мовою. Це вiдповiдало народницько-лiнгвiстичнiй концепцiï з ïï ототожненням народу i нацiï, але це не збiгалося з iсторичною дiйснiстю. Мик. Костомаров свого часу в статтi своïй Двi руськi народностi пiдкреслював спорiдненiсть новгородцiв з украïнцями. Вiн мав для цього рацiю, оскiльки державна територiя киïвського князiвства (XXII ст.), вiдповiдно до територiяльно-суспiльних стосункiв цього часу, простяглася саме по рiчках i водний шлях варяг в греки визначав напрямок територiяльноï приналежности земель до держави. Тим-то цiлком природньо, що спiльних антропологiчних рис годилося б шукати не тiльки в межах наявноï для XIXXX ст. етнографiчноï територiï Украïни, але i поза ïï межами. Не тiльки серед населення, яке говорить нинi украïнською мовою, але i серед населення, яке нинi цiєю мовою не говорить. Посилаючись на власнi спостереження, можна ствердити, що на Новгородщинi виявляємо, як характеристичний для цiєï територiï, той антропологiчний тип, що його Вовк назвав як властиво украïнський: високих брахiцефалiв (субрахiцефалiв) з темною пiгментацiєю. Розкопки городищ за останнi десятилiття в Райках, Городську, Вишгородi та територiï Десятинноï церкви в Києвi тощо дали цiлком достатнiй, якщо не сказати вичерпний, матерiял для антропологiчних дослiдiв i тим самим для цiлком iсторично певних висновкiв про антропологiчний склад населення Украïни в цей перiод (XIXIII ст.). В цьому зв'язку перед дослiдниками стоятиме завдання з'ясувати мiсцевi вiдмiни украïнського антропологiчного типу в межах давнiх племiнних територiй та вiдповiдно до цього виявити цi племiннi вiдмiни серед сучасноï украïнськоï людносги на тих же територiях. Археологiчна постановка антропологiчноï (расовоï) проблеми розв'яже методологiчнi труднощi в гiпотетичному поки то перенесеннi расових категорiй неолiтичноï доби на сучасний склад украïнського народу, з'ясує цiлком конкретно на серединi ланки iж неолiтичними расами вропи та сучасною люднiстю Украïни. Без цього пiдходу розв'язання накресленоï проблеми лишатиметься нездiйсненим. -- КIНЕЦЬ ---
ПОХОДЖЕННЯ УКРА&IUML;НСЬКОГО НАРОДУ


На главную
Комментарии
Войти
Регистрация